УДК 339.924

Н. М. Далевська

ДВНЗ «Донецький національний технічний університет», Україна

новітні тенденції відтворення соціального капіталу

в межах світового політико-економічного простору

У статті досліджено новітні тенденції відтворення соціального капіталу в межах світового політико-економічного простору, виходячи з позицій теорії комунікативної легітимації, розглянуто специфіку комунікативно-інформаційних властивостей світового соціального капіталу та розроблено критерії суспільної легітимності міжнародних владних структур.

Ключові слова: тенденції, відтворення, соціальний капітал, людський потенціал, світовий політико-економічний простір.

В статье рассмотрены новые тенденции воспроизводства социального капитала в пределах мирового политико-экономического пространства, исходя из позиций теории коммуника­тивной легитимации, рассмотрена специфика коммуникативно-информационных свойств мирового социального капитала и разработаны критерии общественной легитимности международных властных структур.

Ключевые слова: тенденции, воспроизводство, социальный капитал, человеческий потенциал, мировое политико-экономическое пространство.

The article considers the new tendencies in reproduction of social capital within the global political and economic space. Proceeding from positions of theory of communicative legitimation, the article expends on the specifics of communicative and informative properties of global social capital and develops the criteria for public legitimacy of international government authorities.

Keywords: tendencies, reproduction, social capital, human potential, global political and economic space.

Соціальний капітал є однією з базових категорій міжнародних досліджень щодо тенденцій світового економічного розвитку. З одного боку, соціальний капітал – це складна система міжособистісних, внутрішньогрупових і міжгрупових взаємодій, що зумовлює необхідність налагодження економічної, соціальної, політичної, інституціональної комунікації акторів міжнародних відносин. З іншого боку, соціальний капітал ґрунтується на об’єктивній його нерівності, неоднорідності, як яскравий вияв нерівності в доступі до ресурсів, умов їх накопичення й використання. За таких умов структурування соціального капіталу відбувається в межах світового політико-економічного простору. У цьому розумінні соціальний капітал є сутнісною характеристикою розвитку людського потенціалу.

Значний вклад у розробку тенденцій відтворення соціального капіталу внесли С. Амін [1], Дж. Аррігі [2], Т. Артемова [3], У. Бек [4], П. Бурдьє [5], Б. Бур­кинський [6], І. Валлерстайн [7], В. Горячук [6], В. Дементьєв [8], О. Демків [9], Дж. Коулман [10], Є. Мішенін [11], Р. Патнем [12], Н. Олійник [11], Е. Тоффлер [13], Ф. Утар [1], Ф. Фукуяма [14] та ін.

Соціальний капітал вивчається як у теоретичному, так і практичному аспектах. У сучасних умовах актуалізується дослідження соціального капіталу як сукупного творчого потенціалу суспільства, що визначає здатності людей продукувати і засвоювати знання, форми і методи організації праці та нові технології. Більшість дослідників визнає, що знання про соціальний капітал дають змогу визначити фактори боротьби за владу, пояснити функціонування суперечностей між акторами міжнародних відносин, які є наслідком порушення стабільності і умовою виникнення конфліктів, залучити заходи до запобігання глобальних конфліктів, удосконалити розуміння параметрів легітимності світопорядку тощо. Проте об’єктивна складність соціального капіталу, тобто складність як цілісної структури, багато в чому визначає труднощі для його розуміння. Соціальний капітал виявляється у багатьох формах, як ресурс, так й інституційне середовище. Одночасно, у просторовому вимірі він характеризується як сукупність знань, ідей, дій, результатів з розкриття механізмів поглиблення міжнародного поділу праці. Отже, просторовий вимір соціального капіталу передбачає багатомірний різновид соціально-територіальної спільності людей, що відрізняються сукупністю природних та історичних умов соціаль­но-еко­номічної багатоманітності. Загальною ознакою таких суб’єктів є наявність певних інтересів у вигляді мети діяльності і соціальних норм, цінностей та інституцій, що її регламентують.

Відтак, основою відтворення соціального капіталу є формування стабілізаційних механізмів, які упорядковують різноманітність елементів, зв’язків і відносин між суб’єктами світового господарства, включаючи створення системи соціальної інформації. Значущість цієї інформації й визначається тим, наскільки ефективно функціонує і розвивається світова система господарства. При цьому головна увага приділяється інституційному середовищу, а також впливу фор­мальних і неформальних інститутів на нагромадження соціального капіталу.

Метою статті є дослідження новітніх тенденцій відтворення соціального капіталу в межах світового політико-економічного простору, виходячи з позицій теорії комунікативної легітимації, розгляд специфіки комунікативно-інфор­маційних властивостей світового соціального капіталу та розробка критеріїв суспільної легітимності міжнародних владних структур.

Складність і багатогранність функціонування сучасного світового господарства як динамічної соціальної системи обумовлюють звертання в глибинну сутність соціального капіталу, спираючись на принципи комунікативної легітимації. Мається на увазі те, що категорія «соціальний капітал» виражає характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами як постійними носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними статусами і соціальними функціями. Незалежно від того, в якій сфері життєдіяльності суспільства відбувається взаємодія суб’єктів світового господарства, вона завжди є соціальною за своїм характером, оскільки виражає зв’язки між індивідами і групами людей, тобто зв’язки, що опосередковуються цілями, які кожна із взаємодіючих сторін прагне адаптувати до власних потреб.

По суті ж, комунікативна легітимація – це свідомий і керований процес, який визначається рівнем співвідношення потреб, інтересів і цілей інституційних акторів. Це характеризує комунікативну легітимацію як багаторівневу систему з широким спектром владних відносин між суб’єктами соціального управління в межах світового політико-економічного простору. На переконання У. Бека, влада виникає із суми схвалення дій і рішень [4, с. 97]. Отже, розстановка владних структур формується позицією, мотивами, цілями, інтересами, уподобаннями, ідеологією, системою цінностей, а також програмами діяльності і формами організаційної поведінки інституційних акторів у межах світового політико-еко­номічного простору. При цьому варто мати на увазі, що у складних системах соціального управління з розгалуженою ієрархічною структурою світового со­ціального капіталу комунікативна легітимація міжнародних владних структур має різноманітні організаційні взаємодії: вертикальну (або субординаційну) взаємодію, що виникає між об’єктом і суб’єктом управління різних ієрархічних рівнів системи управління; горизонтальну (або координаційну) взаємодію, що здійснюється на кожному ієрархічному рівні організаційного утворення між об’єктами управління, тобто між структурними одиницями організації; діагональ­ну (або консультаційну) взаємодію, що реалізується у формі консультацій між інституційними акторами в межах світового політико-економічного простору.

Показово, що реалізація цілей суспільної легітимності міжнародних владних структур можлива за наявності відповідного забезпечення, яке розподіляється на такі види: базове забезпечення (його основу складає інформаційне забезпечення), що характеризує стан елементів організації світової системи соціального управління; нормативно-правове забезпечення (визначає правила поведінки інституційних акторів у межах світового політико-економічного простору) та ресурсне забезпечення (у структурному вимірі містить такі різновиди, як організаційне, економічне, соціальне, технічне й технологічне забезпечення) [15, с. 26]. Тим самим виходить, що світовий соціальний капітал є міжсистемною характеристикою людини, в якій цілісність розуміється як взаємозв’язок загального, особливого й одиничного в людині. З цієї причини відтворення світового соціального капіталу ґрунтується на принципах процесуальності, системності і комплексності, конфліктності та креативності діяльності інституційних акторів у межах світового політико-економічного простору.

Як наслідок, умови відтворення світового соціального капіталу на початку ХХІ століття характеризуються, з одного боку, розвитком інформаційної сфери, впровадженням механізмів легітимації міжнародної влади, а з другого, – значним впливом світових міграційних процесів, мозаїчністю соціальної структури та суспільних норм у світовому політико-економічному просторі. За Е. Тоффлером, інформаційні технології перетворюють так звані суспільства другої хвилі (індустріальні) на суспільства третьої хвилі (інформаційні), де головним чинником суспільного розвитку є виробництво і використання наукової, технічної та технологічної інформації. «Четвертинний» (інформаційний) сектор економіки посідає домінуюче місце в цьому новому суспільстві [13]. Водночас розвиток сучасних інформаційних технологій сприяє появі нових тенденцій у комунікаціях між людьми. «Чим глибше людина входить усередину себе, відзначає С. Франк, тим більше вона розширюється й оволодіває природним і необхідним зв’язком з усіма іншими людьми, з усім світовим життям в цілому» [16, с. 34]. Адже, під час аналізу новітніх тенденцій відтворення соціального капіталу методологічно важливо враховувати його здатність впливати на будь-які сторони світового суспільного розвитку як у позитивному (порядок, стабільність, розв’язання конфліктів, ефективність влади, безпека), так і в негативному плані (криза структур влади та її легітимності, нестабільність і функціональний розлад механізмів управління суспільством, перетворення функціональних суперечностей у структурні соціальні збурення). «Подобається нам це чи ні, але довготривалі і короткочасні флуктуації в соціальних і гуманітарних науках, рівно як і залежність їх корінних перебудов від підйому і занепаду основних типів культурної ментальності, навряд чи зможуть бути піддані сумніву», підкреслює П. Сорокін [17, с. 471].

Проте, відтворення світового соціального капіталу на циклічній основі сприяє ускладненню та розмаїттю системних рис особистості і суспільства, впливаючи на системні нерівності соціальних можливостей розвитку людського потенціалу в межах світового політико-економічного простору (табл. 1).

 

Таблиця 1

Динаміка індексу розвитку людського потенціалу в межах світового

політико-економічного простору

Країна

Індекс розвитку людського потенціалу (HDI), 2013

Країна

Індекс розвитку людського потенціал (HDI), 2013

Країна

Індекс

розвитку людського

потенціалу (HDI), 2013

1

2

3

4

5

6

Норвегія

0,955

Польща

0,821

Перу

0,741

Австралія

0,938

Чилі

0,819

Македонія

0,740

США

0,937

Литва

0,818

Україна

0,740

Нідерланди

0,921

ОАЕ

0,818

Маврикій

0,737

Німеччина

0,920

Португалія

0,816

Боснія і Герцеговина

0,735

Нова Зеландія

0,919

Латвія

0,814

Азербайджан

0,734

Ірландія

0,916

Аргентина

0,811

Сент-Вінсент і Гренадини

0,733

Швеція

0,916

Сейшельські о-ви

0,806

Оман

0,731

Швейцарія

0,913

Хорватія

0,805

Бразилія

0,730

Японія

0,912

Бахрейн

0,796

Ямайка

0,730

Канада

0,911

Багами

0,794

Вірменія

0,729

Республіка Корея

0,909

Білорусь

0,793

Сент-Люсія

0,725

Гонконг

0,906

Уругвай

0,792

Еквадор

0,724

Ісландія

0,906

Чорногорія

0,791

Турція

0,722

Данія

0,901

Палау

0,791

Колумбія

0,719

Ізраїль

0,900

Кувейт

0,790

Шрі-Ланка

0,715

Бельгія

0,897

Росія

0,788

Алжир

0,713

Австрія

0,895

Румунія

0,786

Туніс

0,712

Сінгапур

0,895

Болгарія

0,782

Тонга

0,710

Франція

0,893

Саудівська Аравія

0,782

Беліз

0,702

Фінляндія

0,892

Куба

0,780

Домініканська республіка

0,702

Словенія

0,892

Панама

0,780

Фіджі

0,702

Іспанія

0,885

Мексика

0,775

Самоа

0,702

Ліхтенштейн

0,883

Коста-Ріка

0,773

Йорданія

0,700

Італія

0,881

Гренада

0,770

КНР

0,699

Люксембург

0,875

Лівія

0,769

Туркменістан

0,698

Велика Британія

0,875

Малайзія

0,769

Таїланд

0,690

Чехія

0,873

Сербія

0,769

Мальдіви

0,688

Греція

0,860

Антигуа і Барбуда

0,760

Суринам

0,684

Бруней

0,855

Тринідад і Тобаго

0,760

Габон

0,683

Кіпр

0,848

Казахстан

0,754

Сальвадор

0,680

Мальта

0,847

Албанія

0,749

Болівія

0,675

Андорра

0,846

Венесуела

0,748

Монголія

0,675

Естонія

0,846

Домініка

0,745

Палестина

0,670

Словаччина

0,840

Грузія

0,745

Парагвай

0,669

Катар

0,834

Ліван

0,745

Єгипет

0,662

Угорщина

0,831

Сент-Кітс и Невіс

0,745

Молдова

0,660

Барбадос

0,825

Іран

0,742

Філіппіни

0,654

Узбекистан

0,654

Камбоджа

0,543

Бенін

0,436

Сирія

0,648

Лаос

0,543

Руанда

0,434

Мікронезія

0,645

Бутан

0,538

Кот-д’Івуар

0,432

Гаяна

0,636

Свазіленд

0,536

Комори

0,429

Ботсвана

0,634

Республіка Конго

0,534

Малаві

0,418

Гондурас

0,632

Соломонові о-ви

0,530

Судан

0,414

Індонезія

0,629

Сан-Томе і Принсіпі

0,525

Зімбабве

0,397

Кірибаті

0,629

Кенія

0,519

Ефіопія

0,396

ПАР

0,629

Бангладеш

0,515

Ліберія

0,388

Вануату

0,626

Пакистан

0,515

Афганістан

0,374

Киргизтан

0,622

Ангола

0,508

Гвінея-Бісау

0,364

Таджикистан

0,622

М’янма

0,498

Сьєрра-Леоне

0,359

В’єтнам

0,617

Камерун

0,495

Бурунді

0,355

Намібія

0,608

Мадагаскар

0,483

Гвінея

0,355

Нікарагуа

0,599

Танзанія

0,476

ЦАР

0,352

Марокко

0,591

Нігерія

0,471

Ерітрея

0,351

Ірак

0,590

Сенегал

0,470

Малі

0,344

Кабо-Верде

0,586

Мавританія

0,467

Буркіно-Фасо

0,343

Гватемала

0,581

Папуа-Нова Гвінея

0,466

Чад

0,340

Східний Тимор

0,576

Непал

0,463

Мозамбік

0,327

Гана

0,558

Лесото

0,461

ДР Конго

0,304

Екваторіальна Гвінея

0,554

Того

0,459

Нігер

0,304

Індія

0,554

Ємен

0,458

 

 

Джерело: [18].

 

Адже чим більші кошти країна інвестує в науку, освіту, культуру, прискорює темпи руху соціальної інформації, тим вище індекс розвитку людського потенціалу (HDI). Зокрема, HDI з 1970 року різко виріс – на 41 % у цілому й на 61 % у країнах з низьким HDI, що відображає просування в області охорони здоров’ я, освіти й доходів. Якщо такі темпи прогресу збережуться, то до 2050 р. більш трьох чвертей населення світу буде проживати в країнах, що мають HDI на рівні, відповідному до показників сьогоднішніх країн з дуже високим рівнем HDI. Понад те, технологічні нововведення й замінники відсутніх ресурсів дозволили протягом двох останніх сторіч продовжувати підвищувати рівень життя. Ціни на продовольство, скоректовані з урахуванням інфляції, сьогодні нижче, чим були 200 і навіть 50 років тому, а розвідані запаси багатьох корисних копалин нині значно більше, чим в 1950 р. І нарешті, з поліпшенням методів ведення сільського господарства світове виробництво продовольства випередило ріст населення. Однак приблизно 1 млрд людей у світі недоїдають і зустрічаються із проблемою продовольчої небезпеки. Саме тому суспільство повинне прагнути додати ста­більність споживанню товарів і послуг, одержуваних у перебігу часу із природного капіталу, тому що нагромадження фізичного або інших видів капіталу не може компенсувати потепління планети, зменшення озонової верстви й великих втрат у біологічній різноманітності [19, с. 13, 15].

Отже, відтворення світового соціального капіталу залежить від інтенсивності циркуляції інформації між структурними підсистемами світового політико-еко­номічного простору та наявності зворотного зв’язку з людським капіталом (рис. 1 ).

 

 

Рис. 1. Відтворення світового соціального капіталу: структурно-функціональний аналіз

 

Виходячи з цього, варто відзначити такі новітні тенденції відтворення соціального капіталу в межах світового політико-економічного простору, як:

-   утворення світової інформаційної мережі, забезпечення доступу інституційних акторів до міжнародних освітньо-культурних програм;

-   зростання економічного впливу соціальних мереж на формування легітимного міжнародного економічного порядку, впровадження комунікативних технологій міжнародної влади;

-   здатність до самоорганізації, саморегуляції, що виявляється у генеруванні якісно нових можливостей розвитку людини і суспільства;

-   інституціоналізація нормативної структури світового соціального капіталу (соціальні норми, цінності та інституції);

-   пріоритетною цінністю стає інтелектуальний розвиток людини, поширення технологічних новацій, що базуються на економічній доцільності соціальної справедливості, соціальної солідарності, соціальної довіри;

-   розвиток громадянської комунікативності та ініціативи, розширення функцій громадянських структур та їх співпраця з інститутами міжнародної влади;

-   зміна цінностей та трансформація соціальних інституцій, які виконують інтегративні функції в суспільстві, спираючись на трансцендентальне обґрунтування легітимаційної стратегії світового економічного розвитку.

Проте, дії різних інституційних акторів, насамперед державних інститутів, можуть прямо чи опосередковано впливати на силу зв’язку між соціальним і людським капіталом у межах світового політико-економічного простору. За цих умов особливої актуальності набуває розробка критеріїв суспільної легітимності міжнародних владних структур регулювання світових соціальних процесів. Вирішення цієї проблеми передбачає реалізацію таких заходів: 1) впровадження стандартів соціальних послуг, що мають встановлювати рамкові вимоги до якості та умов надання послуг; 2) розробка вимог щодо здійснення моніторингу, контролю та оцінки діяльності надавачів соціальних послуг; 3) розподіл повноважень між міжнародною, державною та місцевою владою щодо відповідальності за організацію соціальних послуг; 4) забезпечення на законодавчому рівні прозорості та підзвітності системи соціальних послуг: процеси планування, організації надання со­ціаль­них послуг, моніторингу їхньої якості мають відбуватися за участю всіх відповідальних структур із залученням громадського контролю.

Висновки. Умови відтворення світового соціального капіталу на початку ХХІ століття характеризуються, з одного боку, розвитком інформаційної сфери впровадження механізмів легітимації міжнародної влади, а з другого, – значним впливом світових міграційних процесів, мозаїчністю соціальної структури та соціальних норм у світовому політико-економічному просторі.

 У цьому розумінні соціальний капітал є сутнісною характеристикою розвитку людського потенціалу. Світовий соціальний капітал є міжсистемною характеристикою людини, в якій цілісність розуміється як взаємозв’язок загального, особливого й одиничного в людині. З цієї причини відтворення світового соціального капіталу ґрунтується на принципах процесуальності, системності і комплексності, конфліктності та креативності діяльності інституційних акторів у межах світового політико-економічного простору.

Відтворення соціального капіталу в межах світового політико-економічного простору залежить від інтенсивності циркуляції інформації між структурними підсистемами світового політико-економічного простору та наявності зворотного зв’язку з людським капіталом. Водночас, складність природи світового соціального капіталу спричиняє надзвичайну диференціацію людського капіталу, що, у свою чергу, призводить до подальшого інтелектуального зростання суспільства.

Перспективними напрямками подальших досліджень є вивчення інституційних форм світового соціального капіталу з урахуванням тенденцій світового інтеграційного розвитку.

Бібліографічні посилання

1.      Глобализация сопротивления: Борьба в мире / отв. ред. С. Амин и Ф. Утар: пер. с англ.; под ред. и с предисл. А. В. Бузгалина. – 2-е изд. ­– М. : Книжный дом и «ЛИБ­РОКОМ», 2009. – 309 с.

2.      Arrighi G. Adam Smith in Beijing : Lineages of the twenty-first century / G. Arrighi. – London : Verso, 2007. – 418 p.

3.      Артемова Т. Экономика доверия как прообраз институциональной архитектоники / Т. Артемова // Экономическая теория. – 2010. – № 3. – С. 60–67.

4.      Бек У. Власть и ее оппоненты в эпоху глобализма. Новая всемирно­политическая экономия / У. Бек; пер. с нем.: А. Б. Григорьева, В. Д. Седельника; послесловие В. Г. Федотовой, Н. Н. Федотовой. – М. : Прогресс-Традиция; Изд-й дом Территория будущего, 2007. – 464 с.

5.      Бурдье П. Формы капитала / П. Бурдье // Экономическая социология. – 2002. – Т. 3. – № 5. – С. 60–75.

6.      Буркинський Б. Соціальний капітал: сутність, джерела та структура, оцінка / Б. Бур­кинський, В. Горячук // Економіка України. – 2013. – № 1. – С. 67–81.

7.      Валлерстайн И. Исторический капитализм. Капиталистическая цивилизация / И. Валлерстайн. – М. : Товарищество научных изданий КМК, 2008. – 176 с.

8.      Дементьев   В. В. Экономика как система власти : монография / В. Дементьев / Министерство образования и науки Украины. Донецкий национальный технический университет. – 2-е. изд. – Донецк : Друк-Инфо, 2006. – 404 с.

9.      Демкив О. Социальный капитал: теоретические основания исследования и операционные параметры / О. Демкив // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – № 4. – С. 99–111.

10.   Коулман Дж. Капитал социальный и человеческий / Дж. Коулман // Общественные науки и современность. – 2001. – № 3. – С. 122–139.

11.   Мишенин Е. Социальный капитал: теоретические подходы к формированию сущности и содержания / Е. Мишенин, Н. Олейник // Механізм регулювання економіки. – 2008. – Т. 2. – № 3. – С. 84–91.

12.   Патнам Р. Творення демократії: традиції громадської активності в сучасній Італії / Р. Д. Патнам, Р. Леонарді, Р. Й. Нанетті; пер. з англ. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – 302 с.

13.   Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер. – М. : АСТ, 2004. – 781 с.

14.   Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию / Ф. Фукуяма. – М. : АСТ, 2008. – 736 с.

15.   Туленков М. Організаційна взаємодія в системах соціального управління (соціологічний аналіз) : монографія / М. Туленков. – К. : ФПКДСЗУ, 2005. – 222 с.

16.   Франк С. Духовные основы общества / С. Франк. – М. : ИНФРАБ 2001. – 822 с.

17.   Сорокин П. Социальная и культурная динамика / П. Сорокин. – СПб. : РХГИ, 2000. – 1056 с.

18.   Human Development Report 2013. United Nations Development Programme [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hdr.undp.org/en/media/HDR2013_ EN_Statistics.pdf

19.   Доклад о человеческом развитии 2011. Устойчивое развитие и равенство возможностей: лучшее будущее для всех / пер с англ.; ПРООН. – М. : Весь мир, 2011. – 188 с.

Надійшла до редколегії 14.11.2013