УДК 338.512

Т. С. Яровенко, А. О. Довга, В. Е. Остряніна1

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ШЛЯХИ ТА МЕТОДИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

У РИНКОВИХ УМОВАХ

Визначено основні методологічні основи управління витратами та встановлено напрями оптимізації їхньої структури, що дозволять ефективніше використовувати ресурси під­приємс­тва, знизити собівартість продукції та максимізувати прибуток. Досліджено теоре­тич­ні положення та методичні рекомендації стосовно управління витратами виробництва, які стимулюють зростання конкурентоспроможності підприємств.

Ключові слова: оптимізація витрат, конкурентоспроможність підприємств, ефективність вироб­ництва.

Определены основные методологические основы управления расходами и установлены направления оптимизации их структуры, которые позволят эффективнее использовать эко­но­мические ресурсы предприятия, снизить себестоимость продукции и максимизировать при­быль. Исследованы теоретические положения и методические рекомендации по управле­нию издержками производства, которые стимулируют рост конкурентоспособности пред­прия­тий.

Ключевые слова: оптимизация затрат, конкурентоспособность предприятий, эффективность произ­водства.

Annotation. Certainly basic methodological government charges bases and directions are set optimizations of their structure, which will allow more effective to use the economic resources of enterprise, cut production cost and to grow an income. Theoretical principles and guidelines for managing the cost of production are studied, which stimulate the growth of competitiveness of enterprises.

Keywords: cost optimization, competitiveness, efficiency.

Сучасні умови господарювання та підвищення ролі новітніх технологій у сві­ті висувають нові вимоги до системи управління витратами [1]. Усе частіше необ­хід­ність зменшення собівартості продукції (або послуг) та зміцнення конкурент­них позицій підприємства на ринку змушують підприємства шукати нові шляхи й методи оптимізації поточних витрат та економії ресурсів.

Дослідження структури витрат та методів їх оптимізації знайшло відображен­ня в наукових роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких А. Чанд­­лер, В. Панасюк, А. Юданов, А. Пилипенко, В. Лебедєв, А. Тимохов, О. Амо­­сов, С. Архієреєв, Т. Резнікова, А. Захаров, А. Зокін, Е. Гончарова, В. Па­лій, Н. Єго­рова, І. Романенко, О. Турчинов, С. Ніколаєва, А. Бородкін, А. Галь­чин­ський, В. То­ро­пов, В. Петрова, К. Філіппов, Б. Мігалатий, Е. Брігхем, Дж. Шанк та ін. Широке коло завдань і методів їх вирішення, пов’язаних з управлінням витратами на під­приєм­ствах, знайшло відображення в наукових роботах бага­тьох вітчизняних учених, таких як М. Корінько [1], Г. Тітаренко [1], Т. Котенко [2], Л. Коваленко [3], Л. Рем­ньова [3] та ін.

Але, незважаючи на велику кількість досліджень у цьому напрямі, відсут­ність системних та комплексних підходів до вирішення цих питань не дозволяє кон­кре­тизувати пріоритетні напрями та методи оптимізації витрат на вітчиз­ня­них підприємствах, що можуть бути застосовані на практиці в сучасних умовах.

Метою даної статті є систематизація теоретичних основ та практичних реко­мендацій щодо сучасних шляхів та методів оптимізації витрат підприємства в рин­кових умовах.

Сучасні методи оптимізації витрат мають бути гнучкими, простими у вико­рис­тан­ні, надавати в оперативному порядку необхідну для прийняття управлін­сь­ких рішень інформацію. При цьому оперативність інформації є дуже важливим ас­пек­том, оскільки своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собі­вар­тості продукції можливий тільки при такій організації обліку, при якій при­чини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії розкри­ваються не тільки шляхом аналізу звітних калькуляцій, але й у процесі господар­ської діяльності на підставі первинної документації та поточних облікових записів.

З урахуванням вищенаведених особливостей після проведення комплексного аналізу підходів щодо сучасних напрямів оптимізації витрат підприємства мож­на виділити заходи, що є доцільними у сучасних умовах (рис. 1).

  1. Підвищення технічного рівня виробництва, яке забезпечується впрова­джен­­­ням новітніх технологій, застосуванням нових видів сировини та мате­ріа­лів; ви­ко­ристанням інноваційної техніки та обладнання; автоматизацією та меха­нізацією виробничих процесів тощо.

  2. Удосконалення організації виробництва і праці за рахунок зміни форм і ме­­тодів праці, удосконалення апарату управління, зменшення адміністративних та транспортних витрат.

  3. Зміна обсягу та структури продукції, зокрема зміна номенклатури й асор­ти­­менту, зниження матеріаломісткості й трудомісткості продукції.

  4. Поліпшення використання виробничих ресурсів, застосування більш де­ше­­вих матеріалів, їх повторне використання, впровадження безвідходних техно­ло­­гій виробництва, застосування ресурсозберігаючих технологій, що забезпечує економію матеріалів та енергії.

  5. Введення в дію нових цехів, виробництв і виробничих одиниць, а також диверсифікація виробництва.

  6. Використання альтернативних методів зниження витрат: розмежування ви­трат на виробництво нестандартної продукції та продукції вищої якості; засто­су­вання єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу продукції; чітке виділення витрат на управління, підготовку й оновлення про­це­су виробництва і т. ін.

  7. Вивчення причин браку та зниження собівартості за рахунок скорочення втрат від браку, що дасть можливість скорочення і більш раціонального вико­рис­­тання відходів виробництва.

  8. Зниження витрат на оплату праці на одиницю продукції.

  9. Скорочення адміністративно-управлінських витрат.

  10. Ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

  11. Чітке дотримання технологічної дисципліни, що приводить до скоро­чен­­­ня виробничих втрат.

  12. Розробка оптимальної стратегії технічного розвитку підприємства, що за­безпечує раціональний рівень витрат на створення технічного потенціалу під­приємства.

  13. Запровадження ефективних систем внутрішньовиробничих економічних від­носин, що сприяють економії ресурсів, підвищенню якості продукції.

  14. Раціоналізація організаційної структури з метою скорочення витрат на уп­равління, підвищення його ефективності тощо [5].

  15. Посилення контролю над витратами, зокрема за валютними операціями та операціями з цінними паперами, а також перегляд порядку роботи з покуп­цями і замовниками в разі прострочення платежів, вдосконалення механізму нарахування пені та штрафних санкцій, контроль дебіторської заборгованості.

Р


ис. 1. Заходи щодо оптимізації витрат підприємства у сучасних умовах

  1. Посилення контролю за співвідношенням темпів зростання продуктив­ності праці та заробітної плати; недопущення прискореного зростання середньої заробітної плати щодо росту продуктивності праці.

  2. Зниження рівня комерційних та управлінських витрат на підприємстві.

  3. Збільшення рівня операційного важеля.

  4. Скорочення витрат на оплату праці за рахунок аутсорсингу і фрілансу, ком­­пенсація частини заробітної плати наданням працівникам соціальних пільг (безкоштовного харчування, розширеного медичного страхування і т. п.) [4].

  5. Управління інвестиціями: обґрунтований відбір інвестиційних проектів, запрошення незалежних експертів тощо.

21. Застосування технології «ощадливого виробництва» (lean thinking), яка по­лягає в тому, що витрати оцінюються з точки зору клієнта: чи погодиться він їх оплачувати.

На нашу думку, максимальний ефект підприємствам нададуть тільки комплек­с­ні програми зниження витрат, а не окремі дії. Кожна з таких програм може вклю­чати кілька проектів, які в різні періоди часу реалізуються підприємством з ме­тою зниження витрат. Основними програмами скорочення витрат є: робота зі зниження трудомісткості бізнес-процесів; перегляд принципу компенсації пер­со­­налу; оптимізація продуктів і каналів розподілу; оптимізація використання активів і капіталу; робота зі зниження закупівельних цін; зміна технологій з ме­тою зменшення витрат.

Прикладом дій, пов’язаних зі зниженням трудомісткості бізнес-процесів, можуть бути централізація функцій, спрощення бізнес-процесів і документо­обі­гу, перероз­поділ функцій усередині компаній і т. ін. Перегляд принципу компенсації персо­налу полягає в переведенні частини «фіксованої» заробітної плати до категорії «змінної» та її виплата у вигляді бонуса за досягнення певних показників. У рам­ках роботи над оптимізацією продуктів і каналів розподілу визначаються та ліквідуються продукти, товари, канали розподілу, регіони й види бізнесу, які не є рентабельними. У рамках напряму оптимізації активів і використання капіталу розглядається можливість продажу або виділення непрофільного бізнесу, аль­тер­на­тивного використання активів (можливість перепрофілювання, здавання в оренду), оптимізація розміру запасів, впровадження елементів технологій «точ­но в строк», а також робота з дебіторами й кредиторами [6]. Робота зі зниження цін на закупівлі та зміна технологій з метою зменшення витрат залежать від галузі й специфіки підприємства та є індивідуальними.

Крім того, у сучасних умовах постають питання щодо сучасних методів опти­мізації витрат, що є практично застосовувані в умовах вітчизняних підприємств (рис. 2). Але кожен із них має свої переваги й недоліки та може бути засто­со­в­а­ний у певних умовах.

Так, одним із найбільш ефективних методів виявлення резервів зниження со­бі­вартості продукції є функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Функціо­наль­но-вар­тісний аналіз – комплексний системний аналіз діяльності підприємства, його скла­дових (технічних і технологічних, маркетингових, фінансових, збуто­вих підрозділів, управлінських функцій), а також оцінка ефективності викорис­тан­ня витрат на реалізацію кожної з цих функцій з метою виявлення неефективних, нераціональних витрат, існуючих внутрішніх резервів і розробки програм під­вищення ефективності діяльності та збільшення прибутковості під­приємства [8].


Рис. 2. Сучасні методи оптимізації витрат


Основними перевагами ФВА є:

Недоліки функціонально-вартісного аналізу полягають у такому:

Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації праці. Прикладом цього є розроблена в Японії система організації виробництва «just-in-time» («точно-в-строк»), яка набула ши­ро­кого застосування в усьому світі. Система знижує витрати виробництва за рахунок своєчасного постачання ресурсів. Сутність її полягає в тому, що мате­ріаль­ні ресурси постачаються споживачеві у визначене місце, у потрібний час і в необхідній кількості [8].

До переваг методу «just-in-time» відносять:

До недоліків цього методу належать:

Наступний метод – таргет-костінг (від англ. target costing – цільова вартість) – це метод управління собівартістю (витратами на виробництво продукції), сут­ність якого полягає в зниженні собівартості продукції під час усього її вироб­ни­чого циклу за рахунок застосування виробничих, наукових досліджень та роз­ро­бок [7]. «Target-costing» передбачає розрахунок собівартості виробу виходячи з попередньо встановленої ціни реалізації.

Перевагами таргет-костінгу є:

Недоліками методу є те, що:

Інший метод – «kaizen-costing»це новітній метод управління витратами, який застосовується для досягнення цільової собівартості, але на відміну від «target-costing» полягає в постійному вдосконаленні якості процесів на всьому підприємстві за участі всіх його працівників, що дає можливість зменшити непродуктивні витрати.

Основною перевагою «kaizen-costing» є те, що він забезпечує постійне змен­шен­ня витрат і утримання їх на заданому рівні, а недоліком є необхідність мотивації працівників і корпоративної культури, що підтримує залучення персо­налу в діяльність підприємства [7]. Крім того, недоліком цього методу є те, що він потребує мотивації співробітників, залучення додаткового персоналу.

LCC (Life Cycle Cost) – аналіз – це метод розрахунку витрат за етапами жит­тєвого циклу продукції. Планові витрати визначаються на кожній стадії жит­тєвого циклу продукту. Це єдиний метод управління витратами, який передбачає враху­вання впливу інфляції через дисконтування грошових потоків у прийнятті рішень.

Перевагами даного методу є отримання в довгостроковому періоді оцінки здійс­нених витрат і їх покриття відповідними доходами; забезпечення точного прогнозу всіх витрат і співвідношення отримуваного доходу та витрат щодо ви­роб­ництва виробу в цілому; забезпечення стратегічного бачення структури ви­трат і зіставлення її зі структурою доходів. Недоліками є відсутність періоди­за­ції фінансових результатів; невизначеність в обліку накладних витрат; вірогід­ність витрат на отримання великої додаткової інформації [7].

Найновішим методом, який нещодавно почали практично використовувати в управлінні витратами, є EVA (Economic Value Added) – метод економічної до­да­ної вартості. Даний метод дає можливість прив’язати створення вартості до певних груп робітників або підрозділів і так отримувати критерій для диферен­ційо­ваної винагороди за виконану роботу на підприємстві.

Крім того, більшого застосування дістає АВС-аналіз, що являє собою техно­ло­гію обґрунтування та прийняття управлінських рішень щодо цільової лока­лізації витрат суб’єкта господарювання для потреб моделі управління його при­бутком. Ос­но­вою АВС-аналізу є поняття «центру витрат» – відокремленого функ­ціо­наль­но організаційного процесу або явища, що пов’язані із форму­ван­ням однорідної сукупності витрат підприємства.

Перевагами АВС-аналізу є:

Основний недолік методу полягає в тому, що він вимагає значних змін у сис­темі бухгалтерського обліку та вдосконалення систем інформаційної підтримки, що тягне за собою зростання витрат на управління.

Не менш важливим методом оптимізації витрат на підприємстві є XYZ-ана­ліз, який являє собою технологію обґрунтування управлінських рішень щодо оптимізації абсолютної величини витрат підприємства шляхом виявлення та іден­ти­фікації резервів їх зменшення, а також визначення методів мобілізації таких резервів. Переваги XYZ-аналізу: простота, точність і наочність, можли­вість автоматизації. Недоліками методу є те, що він не дозволяє забезпечити правильність висновків при побудові складного, слабкоструктурованого товар­ного асортименту.

Іншим методом оптимізації витрат є метод збалансованості. Як один із стра­те­гічних підходів управління витратами, він пов’язаний з тим, що цілі, які ста­вить перед собою компанія, завжди балансують на одній чаші вагів із витратами. Наприклад, чим більш якісну продукцію ми хочемо виробити, тим більші витрати на забезпечення якості ми повинні понести.

Бюджетування як метод оптимізації витрат заснований на складанні опера­тив­них, місячних, квартальних та річних бюджетів і пов’язуванні їх із страте­гіч­ними цілями (за допомогою системи збалансованих показників), що дозволяє, як мінімум, зробити появу витрат передбачуваним.

Ще одним методом оптимізації витрат є оперативно-заявочна кампанія та сис­тема контролю за виконанням та доцільностю витрат. Суть цього методу поля­гає в тому, що при щоденних витратах лінійним менеджерам постійно необхідно підтверджувати доцільність тих чи інших витрат. Ця система буде пра­цювати, тільки якщо на підприємстві правильно сформований бюджет, роз­писані цілі і є мотиваційна програма зі скорочення витрат.

Отже, перераховані методи (збалансованості, бюджетування, оперативно-зая­воч­на кампанія) вимагають впровадження інформаційних технологій. Адже як­що не буде системи, яка зобов’язуватиме всіх звітувати й контролювати процеси, на­мі­ри щодо оптимізації витрат залишаться лише на папері. Тому серед методів стратегічного управління витратами слід вказати й на аутсорсінг, тобто передачу тре­тім особам частини функцій підприємства, або інший вид аутсорсінгу, пов’я­заний із функціями, які не є для компанії ключовими. У цьому випадку можна знайти підрядника, здатного здійснювати ті ж функції, але за менші гроші.

Висновки. Особливості витрат як об’єкта управління полягають в їхній різ­но­манітності, постійному зміненні під впливом зовнішнього та внутрішнього сере­довища, різній динаміці в різні періоди часу. Усе це призводить до усклад­нен­ня точного кількісного оцінювання величини, динаміки, рівня витрат, ви­зна­чен­ня впливу витрат на економічні результати діяльності підприємства та методи їх оптимізації. Ефективність планування й контролю рівня витрат залежить також від своєчасного забезпечення інформацією всіх рівнів управління витратами.

Із розвитком нових економічних методів і підходів витрати підприємства піддаються все більшому управлінському впливу, з’являються можливості знай­ти більш ефективні шляхи їх оптимізації та зниження. Отже, посилення уваги до витрат підприємства має першочергове значення, оскільки від правильної оцінки реальної собівартості залежить ефективність управління виробництвом, що в під­сумку вплине на фінансовий результат діяльності підприємства.

Бібліографічні посилання

  1. Корінько М. Д. Концептуальні основи управління витратами суб’єктів госпо­да­рю­вання в умовах удосконалення ринкових відносин / М. Д. Корінько, Г. Б. Тітаренко // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 9. – С. 126–131.

  2. Котенко Т. Ю. Аналіз витрат як складова управління на підприємствах будівельної галузі / Т. Ю. Котенко // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 6. – С. 118–121.

  3. Коваленко Л. О. Фінансовий менеджмент : навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. / Л. О. Коваленко, Л. М. Ремньова. – К. : Знання, 2005. – 485 с.

  4. Манів З. О. Економіка підприємства : навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. / З. О. Ма­нів, І. М. Луцький. – К. : Знання, 2006. – 580 с.

  5. Савчук В. П. Финансовый менеджмент : практическая энциклопедия / В. П. Сав­чук. – К. : Максимум, 2008. – 884 с.

  6. Як правильно реалізувати програми зі скорочення витрат? За даними аналітики кон­сал­тингової компанії «Ернест енд Янг» 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим до­ступу : http://www.ey.com/UA/uk/Newsroom/PR-activities/Articles.

  7. Кальєніна Н. В. Методи управління витратами, їх переваги та недоліки / Н. В. Кальє­ні­на // Держава та регіони. – 2007. – № 5. – С. 32–35.

  8. Цимбалюк Л. Г. Чинники, резерви та шляхи зниження витрат виробництва як осно­ва зменшення ціни товару / Л. Г. Цимбалюк, Н. П. Скригун // Вісн. Бердян. ун-ту менеджменту і бізнесу. – 2011. – № 3 (15). – С. 88–95.

Надійшла до редколегії 14.03.2013 р.

1© Яровенко Т. С., Довга А. О., Остряніна В. Е., 2013