УДК 33.330.101

і. о. стеблянко1

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ як НАУКОВЕ ПОНЯТТЯ

генезису світової теорії добробуту

Розглянуто теоретико-методологічні питання змісту і природи соціалізації національної економіки. Критично оцінено підходи до тлумачення категорії «соціалізація економіки» і обґрунтовано її концепт для національних умов.

Ключові слова: соціалізація, економіка, теорія, підходи, оцінка, концепція, перспективи реа­лізації.

Рассмотрены теоретико-методологические вопросы сущности и природы социализации на­циональной экономики. Критически оценены подходы к трактовке категории «социа­лизация экономики» и обоснован ее концепт для национальных условий.

Ключевые слова: социализация, экономика, теория, подходы, оценка, концепция, перспективы реализации.

It is considered theoretical-methodological question of maintenance and nature of socialization of national economy. Going is critically appraised near interpretation of category the socialization of economy and grounded its essence for national terms.

Keywords: socialization, economy, theory, approaches, estimation, conception, prospects of reali­zation.

Починаючи з перших років виникнення держави як інституту існування сус­пільс­тва держава взяла на себе соціальні зобов’язання щодо своїх громадян. Природно, що за часи її становлення суттєво змінювалися підходи до визна­чен­ня її сутності, природи та можливих до виконання обсягів соціальних зобов’я­зань. Із переходом до системи координат ХХІ століття високорозвинені країни сві­то­вої спільноти взагалі, підпорядкувавши діяльність усіх ланок економіки со­ціаль­ній компоненті розвитку, вийшли на принципово відмінний в якісному розу­мін­ні інсти­тут соціальної держави. Сьогодні в Україні, яка конституційно проголосила себе соціальною державою, у зв’язку з реалізацією людиноцентричної концепції розвитку найбільш проблемними з усіх позицій визнані саме питання соціалі­за­ції економіки.

Питанням забезпечення соціальної орієнтації в розвитку присвячені науково обґрун­товані, а також дещо й дискусійні роботи таких науковців, як О. Амоша, В. Бесєдін, І. Бондар, В. Геєць, А. Гальчинський, В. Гришкін, А. Гриценко, Н. Дєєва, С. Дорогунцов, Е. Лібанова, О. Новіков, Л. Тимошенко та ін. Мова йде про розробки щодо соціально-економічних перетворень, переструктурування економіки, забезпечення цивілізаційних основ життя, генерації джерел актив­ності суб’єктів економіки і т. ін.

Але реалізація в повній мірі соціального призначення держави взагалі була й залишиться недосяжним ідеалом. Тому в процесі вирішення проблеми щодо підпорядкування економічної складової розвитку соціальній компоненті виникає все більше й більше питань, які потребують не тільки детального вивчення, а й не­гайного вирішення.

Виокремлені обставини та спектр питань, що потребують вирішення, стали підставою прагнень автора здійснити дискурс теорій соціалізації економіки та понятійно-категоріального апарату розбудови й сталого функціонування дер­жа­ви соціального спрямування на національних теренах.

Соціальні реалії сьогодення є беззаперечним свідченням того, що ринкову економіку неможливо визнати однозначним результатом трансформаційних пе­ре­творень. Той стан економіки, який мав місце в останні роки існування СРСР, для надання джерелам забезпечення її активності вимагав не просто переходу до ринку, а радикальної, системної трансформації механізму господарювання для розвитку продуктивних сил як основи суспільного багатства.

Ринок сам по собі не є цінністю, спроможною змінити життя українців на кра­ще. Ринок – це тільки інструмент гармонізації, засіб досягнення мети. Можна стверджувати, що сьогодні в умовах посилення взаємозалежності економік різ­них країн, зміцнення цілісності та єдності світового господарства минуле проти­стояння між ринковою та неринковою ідеологією, як це й мало бути, переміс­тилося в площину стратегії забезпечення такого розвитку, який би повною мі­рою дозволив зосередитися на питаннях добробуту людини.

Ринкова система передбачає і встановлює досить серйозну майнову нерів­ність між людьми. Вона приносить достатні доходи лише тій частині суспіль­с­т­ва, яка має освіту, володіє належними природними здібностями або має значний капітал, земельні площі, отримуючи від них великі доходи. Інша частина суспільства, не маючи таких можливостей, такого капіталу, не отримавши освіту, живе досить скромно. У кожному суспільстві є, окрім того, категорія людей престарілих, хворих, інвалідів, безробітних, які теж мають незначні доходи.

Зрозуміло, що в ринковій економіці має активно утверджуватися пріоритет цінності економічно активної людини. Але за такого зміщення акцентів блага концентруються в найбільш успішних суб’єктів економіки. А населення прагне справедливості, тобто більш рівномірного розподілу благ. Забезпечити гармоні­за­цію поточних інтересів бізнесу й населення заради досягнення успіху суспільства в перспективі має держава. Загальний принцип гармонізації інтересів бізнесу й населення простий. У зовнішньому світі держава має сприяти реалізації ін­те­ре­сів вітчизняного бізнесу. Всередині суспільства держава має підтримувати насе­лен­ня, оскільки нестабільне розколоте суспільство не може бути конкуренто­спроможним в середньому та довгостроковому плані. Форми та методи при цьому можуть бути різними, але не мати адміністративно-командного характеру. Включення механізмів державного регулювання добробуту пов’язується з ідео­логією соціалізації економіки. Соціалізація є інструментальним засобом реалізації соціальної функції держави.

Соціалізація, на противагу соціалізму, стала закономірним результатом гене­зи­су світової теорії добробуту. Деякі фахівці вважають, що соціалізація економіки впродовж минулого сторіччя оформилася в самостійну течію соціально-еко­но­мічної думки [1, c. 64].

Проте факт існування різноманітних тлумачень категорії «соціалізація еконо­міки», багато в чому не тотожних і, більш того, суперечливих, не сприяє її за­твер­дженню. Відомий російський знавець соціальних аспектів розвитку О. При­гожин схильний до кваліфікації процесу соціалізації економіки як забезпечення «достойного існування людини через поєднання індивідуальної свободи й усус­пільнення…» [2, с. 43]. Автор звертає увагу на механізм послаблення примусу, виокремлюючи «поєднання», але залишає поза увагою суб’єкт такої дії.

За висловом американського економіста й соціолога К. Флексера, «соціалі­зація економіки» пов’язується з наданням «кожній людині більш повної участі в прийнятті рішень, що визначають його долю та якість життя» [3, с. 92].

На наш погляд, К. Флексер не прямим чином, але акцентував увагу на потен­ціях суспільства. У такій інтерпретації соціалізації суспільство вже сприймаємо не як просту сукупність індивідів, а як систему зв’язків і стосунків, у які всту­пають індивіди, виявляючи свою сутність.

Відомий американський економіст австрійського походження Й. Шумпетер тлу­мачив соціалізацію як засіб досягнення економікою соціальної орієнтації. На його думку, вона являє собою «збільшення частки державної влади і державних послуг, заходи державного контролю у сфері виробництва та розділу, розвиток змішаних приватно-державних форм організації» [4, с. 482].

Соціалізація, за висловом українських фахівців А. Гриценка і С. Кирєєва, – це про­цес, «...пов’язаний з підвищенням ролі людини, її здібностей і знань у ви­роб­­ництві». Він «складається з подолання відчуженості працівників від засобів ви­робництва, перетво­рення праці із засобу заробляння грошей на засіб само­реа­лізації особи, пере­розподіл ВВП з метою зменшення соціальної нерівності…» [5, с. 30–31]. Науковці з акаде­міч­ною точністю прагнули відтворити природу соціалізації еко­но­міки. В ос­но­ву їх під­хо­ду покладені класичний тип соціалізації і теорія транс­формаційних потоків щодо ринкового реформування на національних теренах.

Як доповнення до вищесказаного сприймається позиція українського дослі­д­ни­­ка соціалізації економіки В. Гришкіна. Він визначив цю категорію як «всео­хоп­­люючу спрямованість щодо забезпечення готовності членів суспільства до відповідних вимог суспільних інститутів і створення умов для реалізації суб’єк­та­ми економіки політики відповідальності щодо взаємообумовленого функціо­ну­вання й розвитку згідно зі стандартами сучасної цивілізації» [6, с. 31]. Залу­чен­ня категорії відповідальності, беззаперечно, є гарантією якщо не ліквідації, то пом’якшення механізму гальмування щодо просування суспільства до вищого рівня добробуту населення.

За визначенням українського фахівця з економічної теорії Ю. Зайцева, «со­ціа­лізація економіки …знаходить свій вияв у становленні та розвитку тенденції, …згідно з якою під впливом потреб виробника прискорюється процес засвоєння у влас­них інтересах специфічної системи знань, норм і цінностей, необхідних для успіш­ного функціонування народного господарства, соціально-економічних від­носин, суспільства в цілому» [7, с. 4]. Заперечувати той факт, що засоби вироб­ництва приводяться в дію особистим фактором, немає сенсу. При цьому ми розглядаємо людський фактор як здатність до праці у великому різноманітті професій, спеціальностей і кваліфікаційних рівнів. Проте формулювання при викладенні процесу засвоєння знань обмежується первинною соціалізацією і під­порядковує її потребам виробника. Але ж за первинною іде вторинна соціа­лі­за­ція, яка триває протягом усього періоду життя людини. Важко зрозуміти і зміст «успішності» функціонування народного господарства без будь-якої при­в’яз­ки до рівня життя населення.

Знана в Україні вчена і практик соціальної економіки Н. Дєєва стверджує, що соціалізація економіки «є складним поєднанням інститутів та інституцій, потреб і форм їх прояву та економічної реалізації у часі» [8, с. 115]. Важко не пого­ди­тися з думкою автора, за якою суспільство є не чим іншим, як сукупністю інститутів та інституцій. На сьогодні майже беззаперечним є сприйняття інте­ре­сів як звичаїв, порядків, прийнятих у суспільстві, а інститутів – як їх закріплення у вигляді закону або установи. За допомогою інститутів регулюється діяльність, заохочуються норми поведінки, забезпечується стабільність суспільного життя, здійснюється інтеграція прагнень, дій і взаємин індивідів. Сприймаючи пози­тив­но парадигму поєднання інститутів та інституцій як основи формування збалан­сованого суспільства, ми констатуємо невизначеність суб’єкта забезпечення переходу до сучасного суспільства добробуту.

Наш національний економіст О. Головніна вважає, що соціалізацію слід трак­ту­вати як «процес становлення нового типу економічної системи» [9, с. 8]. Звер­нення автора до категорії «економічна система» як результату соціалізації еко­номіки заслуговує на підтримку. Дійсно, економічна система є фундаментом соціальної системи. У більшості випадків її пов’язують зі сферою функціо­ну­ван­ня продуктивних сил та економічних відносин, взаємодія яких характеризує су­куп­ність техніко-економічних та організаційних форм і видів господарської діяль­ності.

Оцінка існуючих теоретичних розробок категорії «соціалізація економіки», незва­жаючи на прийнятність цілого ряду тлумачень, дає можливість ствер­джу­ва­ти, що вони тільки-но наблизили науково-практичну громадськість до її розу­мін­ня. Проте реалією є й те, що деякі формулювання містять неточності й поде­ку­ди базуються на помилкових підходах.

Керуючись тими тенденціями, які склалися у світі щодо формування підва­лин добробуту населення, і враховуючи факт доповнення традиційних функцій держави новими та їх якісного переструктурування, вважаємо доречним тлума­чити соціалізацію економіки як процес раціоналізації державного регулювання соціальної динаміки суспільства на основі пошуку механізму оптимального поєднання індивідуалістських та колективістських витоків господарювання та створення відповідної йому системи інститутів та інституцій забезпечення со­ціаль­ності в розвитку.

Розглядаючи природу соціалізації економіки в такому контексті, ми хотіли б застерегти від ототожнення її із соціалізмом. Соціалізація економіки не є її усус­пільненням, це процес надання їй соціальності [70]. Соціалізм – це майже повне усуспільнення без надання альтернатив індивідуальному, а соціалізація – усуспільнення в міру потреб часу. Певним чином соціалізацією можна вважати зміщення проблеми забезпечення розвитку людини із приватної в суспільну сфе­ру.

Реалізація задекларованої концепції соціалізації економіки пов’язується з мо­дел­лю соціально орієнтованої ринкової економіки. Соціальною базою такої еко­но­міки є великий прошарок економічно активних і матеріально забезпечених лю­дей, які не сприймають утриманські настрої, усвідомлюють особисту відпо­ві­дальність за свою долю; вони здатні бути рушієм економіки за своїм ставленням до праці, за ква­лі­фі­кацією, здатністю адаптуватися до процесів розвитку еконо­міки і нагрома­джу­вати й капіталізувати трудові доходи. Така економіка передба­чає використання певних процедур для узгодження інтересів різних соціальних груп; ши­рокого визначення отримує солідарність суспільства і особистості, ідеї соціальної спра­ве­дли­вості.

На сьогодні чітко усвідомлено, що параметри динамізму й стійкості в со­ціаль­но-економічній системі виникають у процесі становлення інститутів і рин­кових механізмів, а підтримуються в ході їх еволюції, тобто адаптації до потреб соціалізації. Тому одним з основних, а може й вирішальних питань успіху у вико­рис­танні можливостей соціалізації щодо забезпечення суспільних пере­творень соціального спрямування є проблема формування та функціонування соціалізаційного комплексу національного господарства.

Бібліографічні посилання

  1. Гришкін О. В. Соціалізація економіки України : теорія, методологія, перспективи : моно­граф. / О. В. Гришкін. – Дніпропетровськ : Пороги, 2005. – 498 с.

  2. Пригожин А. И. Перестройка : переходные процессы и механизмы / А. И. При­го­жин. – М. : Наука, 1990. – 243 с.

  3. Флексер К. Ф. Просвещенное общество. Экономика с человеческим лицом / К. Ф. Флек­сер. – М. : Междунар. отношения, 1994. – 392 с.

  4. Шумпетер Й. Капитализм. Социализм. Демократия : пер. с англ. / Й. Шумпетер. – М. : Эко­номика, 1995. – 782 с.

  5. Гриценко А. А. Соціально-ринковий вибір в Україні : модель та реальність / А. А. Гри­ценко, С. І. Кирєєв // Трансформація моделі економіки України (ідеологія, проти­річ­чя, перспективи); Ін-т екон. прогнозування / за ред. В. М. Гейця. – К. : Логос, 1999. – С. 23–55.

  6. Гришкін В. О. Соціалізація економіки як реальність сучасного загальноцивілі­зацій­ного розвитку / В. О. Гришкін // Актуал. пробл. економіки : зб. наук. пр. – Дніпро­пет­ровськ : Навч. кн., 2001. – Т. 10. – С. 22–39.

  7. Зайцев Ю. К. Соціалізація економіки України та системна трансформація сус­піль­ства : методологія і практика : монограф. / Ю. К. Зайцев. – К. : КНЕУ, 2002. – 188 с.

  8. Дєєва Н. М. Організаційно-фінансовий механізм забезпечення державних соціальних га­рантій в регіоні : дис. ... канд. екон. наук. / Дєєва Н. М. – Дні­пропетровськ : ДНУ, 2002. – 20 с.

  9. Головніна О. Г. Основи соціальної економіки : підруч. / О. Г. Головніна. – К. : Аріс­тей, 2006. – 610 с.


Надійшла до редколегії 15.02.2013 р.

1© Стеблянко І. О., 2013