УДК 336.71

Ю. О. Шевцов

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ФУНКЦІОНАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

Проаналізовано характер функціональної взаємодії банківської системи України з інши­ми фінансовими інститутами, що є учасниками різних фінансових ринків. Проведено аналіз особливостей діяльності банків на різних фінансових ринках. Запропоновано основні фак­то­ри взаємодії фінансових інститутів на фінансових ринках.

Ключові слова: банківська система, взаємодія, банківська установа, функції, фінансові ринки.

Проанализирован характер функционального взаимодействия банковской системы Ук­раи­ны с другими финансовыми институтами, участниками разных финансовых рынков. Про­веден анализ особенностей деятельности банков на разных финансовых рынках. Пред­ложены основные факторы взаимодействия финансовых институтов на финансовых рын­ках.

Ключевые слова: Банковская система, взаимодействие, банковское учреждение, функции, фи­нансовые рынки.

The character of functional interaction of Ukrainian banking system with other financial insti­tu­tions and members of different financial markets has been analyzed. The particular charac­te­ris­tics of the activities of the banks at numerous financial markets have been examined. The key factors of interaction and cooperation of financial institutions at financial markets have been pro­po­sed.

Keywords: Banking system, interaction, cooperation, bank institution, functions, financial markets.

Функціонування фінансового ринку забезпечує динамізм та результативність роз­витку економіки країни. Окремі сегменти фінансового ринку задіяні відпо­від­но функціональним особливостям кожного з них. Окремі сегменти ринку, при цьому, мають свої темпи просування до рівня збалансованості ринкових еле­мен­тів: попиту, пропозиції, цін та конкуренції. Банківські установи являються ак­тив­ними учасниками фінансових ринках. Окремі банки, з погляду їхньої ролі в економіці країни, можуть виступати в якості елемента інфраструктури еконо­міки або його основного учасника. Визначення цієї ролі дасть можливість уточ­ни­ти сутність банківської системи й окремих банків. Таким чином, можна го­во­ри­ти про якусь сутнісну роль банківської системи або банку.

Питанням місця та ролі банківського сектору присвячували свої праці віт­чиз­няні та зарубіжні науковці, серед яких М. Д. Алексеєнко, О. Д. Вовчак А. П. Вож­жов, А. О. Епіфанов, В. І. Міщенко, Ф. С. Мищкін, А. М. Мороз, М. І. Савлук, Ю. В. Рож­­ков, П. Роуз, Т. С. Смовженко, В. С. Стельмах, М. Чіхак, С. Шарп та ін.

Особливу увагу в країні зараз приділяють питанням ролі банків як фінан­со­вих посередників такі науковці як Н. І. Версаль, Ю. О. Гаркуша, В. В. Зимовець, В. В. Корнєєв, О. О. Полєтаєв, В. П. Ходаківська.

Розглянуть функціональні ознаки діяльності банків як фінансових посеред­ни­ків. визначаються цілі і завдання, принципи діяльності [1], уточнюються підходи до класифікації фінансових посередників [2]. Окремо розглядають основи взає­мо­дії банків з іншими фінансовими інститутами: із страховими компаніями та з іншими фінансовими посередниками на ринку депозитів [3].

В літературі традиційно розглядають однією з складових будь-якого ринку його інфраструктуру. Навіть на законодавчому рівні визначено інфраструктурні формування та регулювання їх діяльності. Деякі законодавчі акти містять понят­тя учасників, або основних учасників, посередників певних ринків. Діяльність на певних ринках регулюють окремі закони країни.

Фінансовий ринок, з одного боку, є складовою частиною загального рин­ко­вого простору, з іншого, охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з бага­тьох ін­сти­тутів. Кожний ринок має справу з певним типом фінансових активів і обслу­говує певних його учасників і діє на певній території. Розвиток ефективно дію­чого фінансового ринку здатного мобілізовувати та перерозподіляти ресурси є найважливішим завданнями регулювання національної економіки. Складовими фінансового ринку виступають ринок банківських послуг, ринок цінних паперів, ринок страхових послуг та ринок небанківських грошово-кредитних послуг.

Банківські установи являються активними учасниками фінансових ринках, функціональну взаємодію яких, на нашу думку, можна згрупувати наступним чином:

  1. функція інфраструктури (обслуговуюча): а) усі розрахунки за операціями на фінансових ринках здійснюються через банківські установи, б) банки на­дають консультаційні послуги;

  2. функція самостійного учасника (за винятком ринку нефінансових послуг): емісія власних цінних паперів, професійний учасник фондового ринку, залу­чен­ня та розміщення ресурсів на ринку капіталу;

  3. функція посередника: дилерські, брокерські, трастові операцій, анде­рай­тинг.

При цьому така взаємодія реалізується через різні механізми та має складну структуру.

Взаємодія банківської системи та фінансових ринків на макрорівні реалі­зується, насамперед, через систему державних інститутів, які виконують регуля­тор­ні функції по відношенню до учасників ринків. При цьому, регуляторний механізм, перш за все, реалізується через систему ліцензійних вимог як до учас­ників загалом, так і до конкретних операцій зокрема. Тобто діяльність одного учасника фінансових ринків може регулюватися декількома державними інсти­тутами в залежності від операцій, які здійснює такий учасник.

При цьому в деяких випадках регуляторні механізми є суперечливими, що зни­жує результативність функціонування таких ринків.

Банківські установи приймають участь у функціонуванні усіх елементів фі­нан­сового ринку як користувач та/або професійний учасник.

Взаємодія банківської системи та ринку цінних паперів реалізується в на­ступ­ному:

  1. банки випускають власні цінні папери: акції та облігації;

  2. банківський сектор, в т. ч. НБУ, активно використовують державні цінні папери (в т. ч. як інструмент рефінансування банків);

  3. банківські установи здійснюють торгівлю цінними паперами за власні кош­ти та за дорученням клієнтів. Обсяг операцій, що здійснюються банками за дорученням клієнтів, не є об’єктом статистичної звітності, що публікується бан­ками згідно вимог НБУ;

  4. банківські установи є активними учасниками ринку інститутів спільного інвестування (КУА);

  5. банки виконують функції зберігачів та/або реєстраторів цінних паперів;

  6. банки є учасниками організаторів торгівлі (фондових бірж).

Банки є самостійними учасниками фондового ринку: комерційні банки в Ук­раї­ні створюються у формі публічного акціонерного товариства [4], тому ще до початку здійснення безпосередньо банківських операцій банківські установи стають учасником ринку цінних паперів. Збільшення обсягів випуску акцій бан­ків протягом 2010–2011 років обумовлене, головними чином, виконанням остан­німи законодавчих вимог щодо збільшення статутного капіталу.

За аналітичними даними в 2011 році відбулося відновлення порівняно зі ско­роченням обсягів у 2008–2010 роках діяльності банків у якості емітентів круп­них облігаційних випусків: за 2011 р. банки зареєстрували облігаційні випуски на загальну суму 13,9 млрд грн., що становить 43,9 % загального обсягу емісії об­лігацій [5]. Корпоративні облігації банків є інструментом залучення ресурсів, що досить активно розвивається. Проте відновлення докризових позицій пози­ціях банків як великих емітентів облігацій.

Безпосередня взаємодія банківського сектору та фондового ринку відбу­ваєть­ся при здійсненні операцій з розміщення державних цінних паперів: по-перше, роз­мі­щення державних цінних паперів відбувається через банки-дилери, по-друге, державні цінні папери є одним з дієвих інструментів рефінансування банків Національним банком України. При цьому переважний обсяг операцій здій­снюєть­ся на позабіржовому ринку в: 2008 р. – 41,31 %, 2009 р. – 83,28 %, 2010 р. – 76,76 %, 2011 р. – 68,59 %. Взаємодія ринку державних цінних папе­рів та банківської системи реалізується також в участі держави в статутних капіталах банків (рекапіталізація банків, в т. ч. ПАТ «АКБ «КИЇВ», ПАТ «РО­ДО­ВІД БАНК», ПАТ АБ «Укргазбанк»). Так, обсяг випуску ОВДП для збіль­шення статутного капіталу банків становив у: 2008 р. – 13 770 млн грн, 2009 р. – 23 324 млн грн, 2010 р. – 6 390 млн грн, 2011 р. – 8 854 млн грн [6].

За умови наявності відповідної ліцензії банки за дорученням клієнтів та за їх кошти здійснюють діяльність торговця (брокерську, дилерську тощо).

Банки також здійснюють власні операції на фондовому ринку шляхом фор­му­ван­ня портфелів цінних паперів (торговий, на продаж, до погашення). Портфель цінних паперів банків, крім акцій, сформований, головним чином: 1) портфелем на продаж – в середньому за 2002–2012 роки його частка в загальному портфелі складає 66,40 %; 2) цінними паперами сектору загального державного управ­лін­ня – в середньому за 2002–2012 роки його частка в загальному портфелі складає 55,66 %. Портфель акцій в портфелях банків також сформований, головним чи­ном, портфелем на продаж – в середньому за 2002–2012 роки його частка в за­гальному портфелі цінних паперів складає 38,70 %. В 2010–2012 рр. збільшився портфель акцій інших фінансових корпорацій при зменшенні розміру портфеля не фінансових корпорацій.

Банківський сектор приймає також участь у функціонування інститутів спіль­ного інвестування: 1) банки як опосередковані (в межах фінансових корпорації) учасники компаній з управління активами; 2) банківські інструменти (грошові кошти та банківські депозити) в структурі активів ІСІ.

Взаємодія банків та учасників фондового ринку також реалізується через здій­снення банківськими установами за наявності відповідних ліцензій діяльності зберігача, діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Ко­мерційним банкам в Україні дозволено проводити діяльність реєстратора та вес­ти реєстри емітентів, де банк не має істотної участі. В Україні банки можуть вести депозитарну діяльність тільки як зберігачі.

За аналітичними даними 2011 року, найбільшу кількість договорів на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів з емітентами уклади реєстратори ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» (479 договори), ПАТ «Промінвестбанк» (336 до­го­во­рів), ТОВ «Компанія «Базис-реєстр» (192 договори), ПАТ «Укрсоцбанк» (151 договір) [4, с. 12].

Для банків ведення діяльності зберігача на ринку цінних паперів стає по­пулярним, оскільки більшість ліцензійних вимог НКЦПФР з організації такої діяльності банки задовольняють виконанням ліцензійних вимог НБУ.

Разом з тим, як показує аналіз, за кількістю зберігачів банки поступово втра­чають частку на користь торговців цінними паперами.

Результативність діяльності банків на ринку цінних паперів характеризується [8]:

Таким чином, результати від операцій з цінними паперами не є осново­полож­ними в формуванні чистого прибутку банків, а їх динаміка в повній мірі відпо­відає етапам посилення кризових явищ в економіці (суттєве зниження доходів за 2008 рік). Разом з тим спостерігається відновлення ефективності діяльності банків на ринку цінних паперів.

Банківський сектор є також активним учасником страхового ринку. Держав­ним регулятором страхової діяльності в Україні є Національна комісія, що здій­снює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Ринок страхових послуг є найбільш капіталізованим серед інших небан­ків­ських фінансових ринків.

Взаємодія банківського та страхового ринків має обмеження: так, банки не мають має право надавати фінансові послуги у сфері страхування. Таким чином, участь банків на страховому ринку має наступні форми:

  1. банки в якості страхувальників:

  1. страхові компанія як споживачі банківських послуг, в т. ч. депозитних як забезпечення страхових відшкодувань для банків;

  2. агентські відносини банків і страховиків. Такі відносини встановлюються переважно між банками і страховиками, які входять до однієї фінансової групи;

  3. банки в якості «опосередкованих» страхувальників: при здійсненні актив­них операцій банки вимагають страхування життя позичальників та предметів за­безпечення. При цьому, банки реалізують політику обмеження кола таких стра­­ховиків шляхом процедури їх акредитації. Така взаємодія банківського та стра­­хового ринків в Україні є об’єктом окремої уваги одного з регуляторів – Ан­ти­монопольного комітету України. Так, протягом 20092012 р. Антимонопольний комітет України приймав ряд рішень щодо прийняття банками заходів з забез­пе­чен­ня обмежень конкуренції. В квітні 2011 р. Антимонопольний комітет Украї­ни надав дозвіл на узгоджені дії у вигляді укладання «Правил співробітництва банків та страховиків, пов’язаного із кредитуванням», які дозволять позичаль­ни­кам банків реалізувати право на вільний вибір страховиків, а також сприятимуть зменшенню ризиків, які виникають у зв’язку з неплатоспроможністю страхо­ви­ків і банків, непрозорістю фінансової звітності та можливою втратою застрахо­ва­ного заставного майна. Правила співробітництва підписали перші особи асо­ціа­ції «Українська федерація убезпечення», Ліги страхових організацій, асоціації «Український кредитно-банківський союз», ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», ПАТ «ОТП Банк», ПАТ «Райф­файзен Банк Аваль», ПАТ АКБ «Укрсоцбанк», АКІБ «УкрСиббанк», АТ «Стра­хова компанія Інгосстрах», ПАТ СК «Універсальна», НАСК «Оранта», ПАТ «СК «АХА Страхування», ПАТ «УСК «Дженералі Гарант», ВАТ «Українська пожежно-стра­хова компанія» та ПрАТ «СК «УНІКА»;

  4. включення до банківських продуктів страхових послуг. Такий механізм взаємодії на вітчизняному фінансовому ринку не є розповсюдженим;

  5. участь в капіталі – за даними НБУ [8] страхові компанії мають істотну участь (пряма та опосередкована) в статутних капіталах банків:

Результат взаємодії банків і страховиків відображається в обсягах таких ста­тей доходів банку, як:

  1. комісійні доходи за послуги страхового агенту;

  2. операційні витрати банків на страхування;

  3. обсяги погашення кредитів за рахунок страхового відшкодування.

Важливою складовою фінансового ринку України є сектор небанківських фі­нан­сово-кредитних установ: кредитні спілки, фінансових компаній, юридичних осіб публічного права, ломбарди тощо.

Характер взаємодії банківського сектору та сектору небанківських фінансово-кре­дитних установ, на нашу думку, суттєво відрізняється від взаємодії з профе­сій­ними учасниками фондового та страхового ринків. Взаємодія баків та інших фі­нансово-кредитних установ реалізується в:

  1. отриманні останніми банківських послуг;

  2. конкуренції.

Учасниками взаємодії в діяльності банківської системи є усі сектори еконо­мі­ки. При цьому взаємодія відбувається на усіх рівнях економічного середовища: макро-, мезо- та мікрорівнях.

Узагальнюючи розглянуті вище функціональні взаємодії банківського та ін­ших секторів, пропонуємо розглянути схему взаємодії в банківській діяльності через фактори взаємодії (рис. 1).







Рис. 1. Фактори взаємодії фінансових інститутів

На перетині множин факторів, що визначають основні умови взаємодії, ви­значається оптимальна схема.

Побудова системи взаємодії в банківській системі базується, на нашу думку, на наступних принципах:

При визначенні оптимальної (ефективної) схеми взаємодії слід зауважити, що для небанківських установ взаємодія з банками, за винятком розрахунково-ка­со­вого обслуговування, є інструментом загальної стратегії розвитку, в той же час для банківських установ – взаємодія з іншими секторами економіки є сенсом діяльності.

На нашу думку, особливість взаємодії банківського та реального секторів по­ля­гає в тому, що її учасники володіють загальною та в більшій мірі достатньою інформацією про основні форми та інструменти взаємодії.

Критерії класифікації форм взаємодії обумовлюють, на нашу думку, і форму­вання ланцюга пріоритетів взаємодії в діяльності банківської системи.

Пріоритети побудови взаємодії на макрорівні визначаються державними ре­гу­ляторами, а банківська система виступає суб’єктом, який з наявним інструмен­та­рієм вживає заходів, спрямованих на досягнення пріоритетів (як-то пріоритет «Стримування інфляції» – підвищення процентних ставок за кредитами опера­ція­ми НБУ, підвищення рівня резервування банками за залученими коштами; пріоритет «Підтримання курсу національної валюти» – адміністративна взаємо­дія шляхом застосування більш жорстких вимог щодо використання іноземної валюти (її обов’язкового продажу).

Ланцюг пріоритетів на мезорівні (участь банківської установи у фінансово-про­мисловій групі) формується, на нашу думку, виходячи з того, установа якого з сек­торів є домінуючою в групі: банківська, інша фінансова чи підприємство реального сектору. В цьому випадку ієрархія пріоритетів базується на страте­гічних та тактичних цілях домінуючої установи:

  1. домінуюча установ – банк: пріоритетами взаємодії є забезпечення банку ресурсами для проведення ним максимально ефективної кредитної політики. При цьому для підвищення ефективності власної діяльності установи не фінан­сового сектору визначають пріоритети взаємодії з зовнішніми по відношенню до групи банківськими установами;

  2. домінуюча установа – підприємство/а реального сектора: ланцюг пріори­тетів взаємодії визначається з забезпечення банком тактичних цілей діяльності реального сектору, в т. ч. забезпеченням достатніми коштами у вигляді кредитів. При цьому такий пріоритет визначає і «другий» рівень взаємодії в діяльності банку: залучення необхідних ресурсів на зовнішньому по відношенню до групи ринку з достатнього рівня ефективності діяльності.

Взаємодія суб’єктів інших ринків з банківськими установами на мікрорівні є обов’язковою, виходячи з необхідності розрахункового обслуговування госпо­дарської діяльності. Подальші пріоритети взаємодії визначаються, виходячи з потреб саме суб’єктів інших ринків. В той же час ланцюг пріоритетів для бан­ківських установ формується з підвищення прибутковості власних операцій з ура­хуванням наявних у банку можливостей для задоволення потреб клієнтів.

Використання оптимальної взаємодія в банківській діяльності дозволяє дося­гати пріоритетів як банку, так і суб’єктів інших ринків.

Оптимальна схема взаємодії дозволяє банку:

Бібліографічні посилання

  1. Гаркуша Ю. О. Роль банків у розвитку фінансового посередництва : автореф. дис. ... канд. екон. наук спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / Ю. О. Гаркуша. – О. : МОН України, Одеський національний економічний університет, 2012. – 19 с.

  2. Вовчак О. Фінансове посередництво: економічна сутність і класифікація / О. Вов­чак, Л. Крентовська // Вісник НБУ. – 2012. – № 8. – С. 4–9.

  3. Гаркуша Ю. О. Сучасні особливості взаємодії вітчизняних банків з іншими фі­нан­совими посередниками на ринку депозитів / Ю. О. Гаркуша // Вісник Харківського на­ціонального технічного університету сільського господарства імені Петра Васи­лен­ка: економічні науки. – 2010. – Вип. 105. – С. 109–116.

  4. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ [Елек­тронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 2121-14.

  5. Офіційний сайт Української асоціації інвестиційного бізнесу [Електронний ре­сурс]. –Режим доступу : http://www.uaib.com.ua.

  6. Офіційний сайт Національного банку України. Оперативна статистична та аналі­тич­на інформація [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/.

  7. Національне рейтингове агентство «Рюрік» Аналітичний огляд фондового ринку Ук­раїни за 2011 рік. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rurik.com.ua/ documents/research/Fund_market_2011.pdf.

  8. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим до­ступу : http://www.bank.gov.ua.

Надійшла до редколегії 25.06.2013 р.

Шевцов Ю. О., 2013