УДК 338.242.4:364.043

А. А. Пакуліна1

Українська державна академія залізничного транспорту, м. Харків

Підвищення ефективності інвестування

соціальної сфери

Виявлено особливості трансформації соціальної політики на національному та регіональ­ному рівнях. На основі аналізу вітчизняного й зарубіжного досвіду обґрунтовано типізацію державної інвестиційної політики в соціальній сфері. Виділено основні етапи реалізації інвестиційної політики в соціальній сфері України.

Ключові слова: соціальна сфера, інвестування, інвестиційна політика, тенденції, принципи, регіон.

Выявлены особенности трансформации социальной политики на национальном и регио­нальном уровнях. На основе анализа отечественного и зарубежного опыта обоснована типи­зация государственной инвестиционной политики в социальной сфере. Выделены основные этапы реализации инвестиционной политики в социальной сфере Украины.

Ключевые слова: социальная сфера, инвестирование, инвестиционная политика, тенденции, прин­ципы, регион.

The characteristics of social policy transformation have been defined in the article at the na­tio­nal and regional levels. On the base of domestic and foreign experience the typology of the gover­n­ment investment policy in the social sphere has been grounded. The main stages of realization the investment policy in the social sphere of Ukraine have been highlighted.

Keywords: social sphere, investments, investment policy, tendencies, principles, region.

Економічні перетворення в Україні надали значні можливості для реалізації соціальною сферою свого інвестиційного потенціалу в цілях підвищення ефек­тив­ності розвитку в стратегічному періоді. Успішний інноваційний розвиток може бути можливий за умови формування ефективної інвестиційної політики як засобу рішення комплексу пріоритетних соціально-економічних завдань, повя­заних із досягненням стабільності функціонування, економічного зростання, ви­со­кого рівня конкурентоспроможності обєктів соціальної сфери.

Успішна реалізація процесів інвестування соціальної сфери нерозривно повя­зана з розширенням, реконструкцією, інтенсифікацією використання ринкової та інвестиційної інфраструктури, необхідної для реалізації комплексу заходів, що забезпечують збільшення й ефективне використання обєктами со­ціальної сфери інвестиційного та іншого ресурсного потенціалу.

Одним з основних напрямів рішення завдань формування й застосування діє­вої інвестиційної політики у соціальній сфері, її результативності та ефектив­ності на стратегічний період є послідовна реалізація нормативно-правових і за­конодавчих актів про економічну та соціальну відповідальність таких субєктів інвестиційного ринку, як держава, установи інвестиційної сфери, підприємства фінансово-кредитної сфери, приватні організаційно-правові структури за ефек­тив­ність здійснення інвестиційного процесу і за розвиток соціальної сфери в цілому.

На формування інвестиційної політики значною мірою впливає дезінтеграція ряду видів економічної діяльності соціальної сфери, інвестиційне безсилля дер­жавних підприємств та господарських товариств (що традиційно здій­снювали фінансову підтримку ряду установ соціальної сфери), які опи­ни­ли­ся в кризових умовах. Це може стати одним з основних чинників наукового по­шу­ку і створення нових організаційно-правових форм співпраці в соціальній сфері на ін­тегра­цій­ній основі в цілях збереження ресурсного потенціалу діючих обєктів соціальної сфери, відродження традицій меценатства в діяльності компаній, під­приємств, корпорацій, скоординованих і стратегічно націлених у своїй діяль­нос­ті на ство­рення нових обєктів соціального призначення, а також реалізацію великих ін­вестиційних проектів і програм з урахуванням існуючих критеріїв ринкового інвестиційного попиту й конкуренції.

Актуальність теми дослідження особливо зростає в умовах дефіцитності дер­жавного бюджету, скорочення розмірів державного інвестування, розуміння необ­хідності концентрації матеріальних, трудових, фінансових та інформа­цій­них ресурсів у соціальній сфері в рамках інтегрованих інвестицій, стратегічно орієнтованих на рішення проблем створення нових і ефективного функціо­ну­ван­ня існуючих напрямів розвитку видів економічної діяльності соціальної сфери.

Організаційними та правовими заходами, спрямованими на здійснення ос­нов­них положень інвестиційної політики, може виступати організаційний механізм, за допомогою якого об’єктам соціальної сфери трапиться нагода захищати ін­те­ре­си своїх інвесторів, акціонерів, споживачів продуктів і послуг соціального при­значення; визначати обсяг і характер ділової активності господарюючих суб’єк­тів видів економічної діяльності соціальної сфери, тип економічної орга­нізації.

Проблеми вдосконалення ефективності інвестування соціальної сфери, її ор­га­нізаційно-економічного забезпечення розвитку знайшли відображення в нау­ко­вих працях багатьох провідних зарубіжних та українських учених. Вагомий внесок у розроблення її окремих аспектів зробили О. О. Євсєєва [1; 2], В. І. Ку­цен­ко [3], Е. М. Лібанова [4], О. В. Мартякова [5] та ін. Однак аналіз наявних до­сліджень свідчить, що в більшості з них немає комплексного бачення концеп­туальної моделі інноваційного управління соціальним комплексом. Без цього неможливе обґрунтування адекватної до умов нашої держави стратегії сталого соціального розвитку [7, с. 112]. Проте проблема взаємодії державних владних структур і господарюючих суб’єктів при управлінні стійким розвитком і під­ви­щенні ефективності інвестування соціальної сфери залишається недостатньо вивченою як в українській, так і в світовій науці. Аналіз існуючих досліджень вказує на відсутність у більшості з них комплексного бачення концептуальної моделі вдосконалення процесу взаємодії суб’єктів інвестиційного ринку при уп­равлінні стійким розвитком соціальної сфери, без чого неможливе обґрун­ту­вання адекватної для умов України стратегії її реформування та прийняття від­по­відних законодавчих актів.

Недостатність необхідної системності у формуванні й застосуванні основ ра­ціо­нального інвестування соціальної сфери пояснюється відсутністю глибокої розробки та наукової обґрунтованості раціональної взаємодії елементів цього про­цесу з метою досягнення прийнятних в економічних умовах, що скла­дають­ся, максимальних результатів (прибутковості), мінімізації ризиків інвестиційних вкладень у програми та проекти, пов’язані з розвитком соціальної сфери.

Нині теоретичні й методичні основи формування та обґрунтування процесу інвестування, його спрямованості й доцільності в стимулюванні зростання еко­но­мічного потенціалу в умовах ринку розроблені явно недостатньо. Назріла необ­хідність формування таких методологічних і методичних положень ство­рення раціональної інвестиційної політики, яка могла б утворити його основу.

У зв’язку з цим усе більш актуальними стають методологічні й методичні ос­нови створення інвестиційної політики в соціальній сфері, що включає еконо­мічні та організаційні елементи управління інвестиційною діяльністю організа­ційно-правових структур з урахуванням використання і можливості зростання їхніх інвестиційних потенціалів. При цьому на процес формування раціональної інвестиційної політики в соціальній сфері суттєво впливають методологічні під­ходи до створення єдиної системи організаційного забезпечення, що повною мі­рою враховує специфіку ринку, а також усі зміни, що відбуваються в сучасних умовах, яким піддаються банківська та інвестиційна діяльність, оподаткування, страхова справа.

Метою дослідження стали такі завдання: 1) виявити особливості трансфор­ма­ції соціальної політики на національному та регіональному рівнях; 2) на основі аналізу вітчизняного й зарубіжного досвіду обґрунтувати типізацію державної інвестиційної політики в соціальній сфері; 3) виділити й обґрунтувати основні етапи реалізації інвестиційної політики в соціальній сфері України.

На основі аналізу та узагальнення основних теоретичних положень і виснов­ків су­часної економічної науки, офіційних матеріалів статистичних органів і нор­ма­тивних документів нами встановлено, що процес інвестування в соціальній сфе­рі знаходиться в стані перманентного оновлення через зміни в соціальній системі і вплив чинників зовнішнього середовища. Соціальна сфера несе в собі тенденції до вдосконалення послуг, методів організації, ефективного використання інфор­маційних технологій, до розробки і впровадження нових методів і технологій, необхідних для задоволення запитів ринку послуг соціальної сфери [8, с. 4].

За останнє десятиліття соціальна політика України характеризувалася непо­слідовною і часто суперечливою реалізацією не пов’язаних між собою елементів ліберальної, консервативної та соціал-демократичної моделей в їх відомих су­час­них формах, а також відсутністю єдиної ідеології та концепції. При цьому загальна тенденція була пов’язана з трансформацією дореформеної соціальної по­літики (у своїй основі патерналісткої при розподілі соціальних благ і послуг) у лі­бе­раль­ну політику, орієнтовану на інтереси адаптованих до умов, що рефор­мують­ся, середньоприбуткових і високоприбуткових груп населення. На нашу думку, транс­формація соціальної політики відбувалася відповідно до зміни її засад­ни­чих принципів. Так, зміни на національному й регіональному рівнях проявилися в такому:

Аналіз вітчизняного й зарубіжного досвіду дозволив виявити два різних типи державної інвестиційної політики в соціальній сфері:

Постановку й рішення завдань із формування інвестиційної політики в со­ціальній сфері пропонується здійснювати з урахуванням реалізації трьох прин­ципів:

З урахуванням очевидної трансформації, що сталася в українському сус­піль­стві, нами сформульовані у збільшеному вигляді головні напрями інвестиційних вкладень у соціальній сфері, що мають ключове значення для стійкого розвитку України: поліпшення демографічної ситуації; поліпшення здоров’я населення; формування і реалізація єдиної ювенальной політики; підвищення рівня життя, посилення соціального захисту; вдосконалення умов та охорони праці; поліп­шення житлових умов населення; збереження й збагачення наукового, освіт­нього, культурно-морального, фізичного потенціалу суспільства; боротьба зі зло­чинністю.

Інвестиції ще не стали самостійним інструментом реалізації соціальної по­лі­тики, засобом рішення соціальних проблем, методом управління й розвитку со­ціального комплексу. Більшість прогнозів розвитку соціального комплексу ре­гіо­нів і територій страждають на відсутність механізму реалізації поставлених у них цілей, у першу чергу на відсутність інвестиційного механізму. Спостері­гається ситуація, коли на національному рівні цілі соціальної політики мають уза­гальнений характер, але при цьому інвестиційний механізм їх реалізації яв­ляє собою набір цілком конкретних напрямів діяльності [6, с. 57]. Чим нижче територіальний рівень, тим конкретніше прописані соціальні проблеми, що пе­решкоджають соціальному розвитку регіону, і об’єкти соціального комплексу, що вимагають оперативного втручання.

Формування активної інвестиційної політики держави в соціальній сфері обу­мовлене рядом причин:

Соціальна сфера, що багато в чому залишилася в управлінні держави, повин­на стати основним напрямом цілеспрямованої комплексної державної інвести­цій­ної політики. Можна виділити такі напрями досягнення поставлених соціаль­них цілей за допомогою методів інвестиційної політики: побудова заснованої на ринкових принципах системи участі держави в інвестиційній діяльності; ство­рен­ня комплексу сприятливих умов для розвитку інвестиційної діяльності в со­ціаль­ній сфері; формування регулюючого блоку в системі управління інвес­ти­цій­ною діяльністю в соціальній сфері.

Доцільно виділити основні етапи реалізації інвестиційної політики в соціаль­ній сфері України.

До 2014 р. інвестиційна політика має бути сконцентрована на запобіганні па­дінню рівня та якості життя, подальшому скороченні розмірів бідності, під­ви­щенні реальних прибутків основних груп населення, мінімальної заробіт­ної плати, недопущенні деградації системи освіти, охорони здоров’я, культури, науки, стабілізації демографічної ситуації, посиленні уваги в державній со­ціаль­ній політиці сім’ї та молоді.

На етапі 2014–2017 рр. має бути забезпечене рішення таких завдань, як вста­новлення мінімальної оплати праці вище рівня прожиткового мінімуму, істотне підвищення реальних прибутків основної маси населення, ліквідація різких дис­про­порцій в оплаті праці у бюджетному і внебюджетному секторах, значне ско­рочення існуючої значної диференціації в прибутках різних соціальних груп населення, зниження темпів інфляції до 2 % на рік. Слід чекати відчутних пози­тивних змін у розвитку матеріальної бази й діяльності установ охорони здоров’я, освіти, культури, науки. Намітяться позитивні зміни і в демографічній ситуації (збільшення народжуваності, скорочення смертності, збільшення на 3–4 роки очі­ку­ваної тривалості життя).

На етапі 2018–2020 рр. можна чекати наближення більшості кількісних та якісних параметрів, що характеризують людський потенціал України, до межі відповідних показників країн – членів Європейського Союзу.

  1. Для подолання негативних тенденцій у розвитку господарюючих суб’єктів соціальної сфери доцільно створювати нові ефективні форми їх економічної ор­га­нізації у вигляді галузевих міжрегіональних корпоративних структур, які вклю­чають управляючі фінансові компанії (банки).

  2. У сучасних економічних умовах істотно зростають вимоги до управлін­ських рішень, що приймаються. Особливу складність являє собою ухвалення рішень щодо інвестування, оскільки інвестиційні можливості з найбільшим по­тенціалом створення вартості часто пов’язані з високою невизначеністю. Тому розробка адекватного методичного забезпечення ухвалення інвестиційних рі­шень є нині дуже актуальним завданням як для теорії, так і для практики управ­ління соціальною сферою. Залучення опційної теорії до оцінки реальних ін­вес­ти­­цій­них проектів у соціальній сфері є цілком логічним етапом розвитку методології інвестиційного аналізу і свідчить про розширення можливостей функціонування економічних систем. Саме опційна методологія дозволить господарюючим суб’єк­там соціальної сфери в нових економічних умовах адекватно оцінювати ефек­тив­ність інвестицій і, відповідно, вигідно використовувати наявні інвестиційні можливості в цілях розвитку.

Перспективи подальших наукових досліджень у цьому напрямі такі: розробка методичного підходу до оцінки ефективності інвестування підприємств різних видів діяльності соціальної сфери; застосування інформаційних систем під­трим­ки ухвалення рішень у процесі взаємодії суб’єктів інвестиційного ринку при уп­равлінні стійким розвитком соціальної сфери.

Бібліографічні посилання

  1. Євсєєва О. О. Стратегічні напрями соціального розвитку, шляхи державного регулю­ван­ня : монограф. / О. О. Євсєєва. – К. : Коваленко В. Ф., 2011. – 524 с.

  2. Євсєєва О. О. Тенденції та пріоритети державного регулювання розвитку соціальної сфе­ри / О. О. Євсєєва // Економічний простір: зб. наук. пр. – Дніпропетровськ : ПДАБА, 2011. – № 49. – С. 68–80.

  3. Куценко В. І. Соціальна сфера: реальність і контури майбутнього (питання теорії і практики) : монограф. / В. І. Куценко // РВПС України НАН України. – Ніжин : Ас­пект-Поліграф, 2008. – 818 с.

  4. Лібанова ЕМ. Ринок праці : навч. посіб. / ЕМЛібанова. – К. : Центр навч. літ., 2003. – 224 с.

  5. Мартякова Е. В. Социально-экономическое развитие и инструменты партнерских от­ношений / Е. В. Мартякова // Вісн. ДонНУ. Донецьк, 2011. – С. 230235.

  6. Пакуліна А. А. Процес євроінтеграції і розвиток регіональних соціальних ком­плек­сів в Ук­раїні / А. А. Пакуліна // Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji [«Kluczowe aspekty naukowej działalności – 2013»] (07–15 stycznia 2013 ro­ku). Vol. 6. Eko­­nomiczne nauki : Przemyśl. Nauka i studia, 2013. – S. 57–59.

  7. Пакуліна А. А. Специфіка державного регулювання соціальної сфери у сучасній змі­шаній економіці / А. А. Пакуліна // Екон. простір : зб. наук. пр.– Дніпропетровськ : ПДАБА, 2012. – № 65. – С. 111–116.

  8. Пакуліна А. А. Фінансування соціальної сфери у сучасних умовах / А. А. Пакуліна // Ма­териали за 8-а международна научна практична конференция, [«Achievement of high school», – 2012], 17–25 November, 2012. Т. 1. Икономики. Съвременни техно­ло­гии на информации. София : Бял ГРАД-БГ ООД, 2012. S. 3–5.

Надійшла до редколегії 03.02.2013 р.

1© Пакуліна А. А., 2013