УДК: 339.9.01:911.375.3 (188.9)

Р. М. Крамаренко 1

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

РОЛЬ МЕГАПОЛІСІВ ЯК СУБ’ЄКТІВ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Розглянуто роль мегаполісів як особливих суб’єктів міжнародних відносин, а також вплив сучасних тенденцій глокалізації та глобалізації на розвиток мегаполісів.

Ключові слова: мегаполіс, розвиток, фактори, глобалізація, міжнародні відносини, міжнародні організації, суб’єкти, роль, дипломатія міст, глокалізація.

Рассмотрена роль мегаполисов как особых субъектов международных отношений, а так­же влияние современных тенденций глокализации и глобализации на развитие мегаполисов.

Ключевые слова: мегаполис, развитие, факторы, глобализация, международные отношения, меж­ду­народные организации, субъекты, роль, дипломатия городов, глокализация.

This article covers the concepts of the role of megapolises as special subjects of international relations, and the impact of current trends of globalization and glocalization on the development of cities.

Keywords: megapolos, development factors, globalization, international relations, international organizations, entities, the role of cities diplomacy, glocalization.

У сучасному світі другого десятиріччя ХХІ століття на арені міжнародних дипло­матичних відносин національні уряди та їх міністерства закордонних справ вже не є єдиними гравцями.

Вагомим чинником цього, безперечно, виступає глобалізація – поняття, яке останніми роками стало чи не найяскравішою характеристикою розвитку су­час­но­го світу. Із прискоренням глобалізації світовий простір перетворився на над­зви­чайно складну, динамічну та суперечливу систему взаємозв’язків і взаємо­від­но­син. Відбувається трансформація владних механізмів на планеті, системи між­на­родних відносин і міжнародно-правових традицій. Водночас спостері­гають­ся зміни форм і методів управління та генезис нових, конкуруючих між собою організаційно-діяльнісних структур [1].

При тому, що у міжнародних відносинах компетенція національних урядів зберігає основоположний характер, самостійні міжнародні організації та рухи, міжнародні проекти і транснаціональні корпорації, релігійні та етнічні об’єднан­ня, інститути громадянського суспільства і екологічні осередки наднаціональ­но­го масштабу вже досить давно і активно задіяні у провадження зв’язків між країнами і народами, формуючи підходи у своїх інтересах та вибудовуючи влас­ну дипломатію.

При цьому донедавна недостатньо уваги приділялось іще одному безпереч­но­му учаснику міжнародного співробітництва – місту, роль якого в міжнарод­них подіях і процесах зростає буквально на очах [2]. Все більше стає випадків, коли паралельно із діяльністю урядових структур самостійні зв’язки та кому­нікації мають окремі територіальні суб’єкти і насамперед провідні великі міста. Все більш очевидним стає суттєве посилення економічної потужності мега­полісів та їх політичного значення, стрімке підвищення їх ролі у світовому гос­по­дар­стві та міжнародних відносинах.

Місто як багатомірне явище, його нові сутнісні характеристики на сучасному етапі, а також поняття глобалізації, її прояви в економічних, суспільних та куль­турних відносинах, вплив на розвиток територій, міст і, зокрема, мегаполісів ак­тив­но досліджуються такими науковцями, як Дж. Біверсток, Ф. Бродель, Ч. Ван-Кан, П. Геддес, Дж. Готман, Р. Елізондо, М. Кастельс, П. Кругман, Т. Левітт, Ч. Ленд­рі, Ч. Лідбітер, Д. Лорен, П. Маркузе, М. Павельсон, М. Портер, Г. Рид, С. Сас­сен, А. Скотт, П. Тейлор, Р. Флорида, Дж. Фрідман, М. Фуджит, П. Хол, Дж. Якобс та ін.

Однак у вітчизняних науково-теоретичних та науково-прикладних розробках проблеми управління сучасним мегаполісом ще не знайшли належного відобра­жен­ня. При тому, що Україна, на думку багатьох фахівців, має значний урбаніс­тич­­ний потенціал та можливості для розвитку кількох потужних агломерацій, на даному етапі цим питанням недостатньо приділено увагу як з боку самих мега­по­лісів та їх керівництва, так і з боку держави, зокрема щодо механізмів держав­ної підтримки. Недостатньо досліджують ці питання і відповідні вітчизняні нау­кові установи та науковці, особливо з погляду найновітніших світових тенденцій глобалізації та глокалізації. Це актуалізує ті положення, що розглянуті у цій статті.

Метою статті є визначення ролі мегаполісів у міжнародних відносинах на ос­нові аналізу процесів глокалізації та глобалізації міжнародних відносин і з’ясу­ван­ня ступеня їх впливу на розвиток мегаполісів.

На фоні прискорення економічної глобалізації конфігурації суспільно-полі­тич­них та культурних міжнародних відносин теж стрімко видозмінюються. І на сьо­годні переважна більшість фахівців погоджується, що глобалізація – це об’єк­тивний соціальний процес, змістом якого є посилення взаємозв’язку та взаємо­залежності національних економік, національних політичних та со­ціаль­них систем, національних культур, а також взаємодія людини та довкілля [3].

Вітчизняні фахівці особливу увагу звертають на такі наслідки зміни світового порядку: виникнення нових суб’єктів влади (глобальна держава, міжнародні регулюючі органи, неформальні центри впливу з надзвичайно високим рівнем компетенції); перерозподіл владних повноважень з національного на транснаціо­наль­ний рівень; криза культурно-ідеологічних і практичних основ національної державності; феномен країни-системи; деформалізація влади, зниження ролі пуб­лічної політики і представницьких органів, тенденція до розширення зони компетенції неформальних процедур прийняття рішень, досягнення усних, кон­сен­сусних «домовленостей» замість повноцінних договорів; просторова лока­лі­за­ція (географічна і трансгеографічна) різних видів господарської діяльності, поява нової форми світового поділу праці, перерозподіл світового доходу і стя­гу­вання «глобальної ренти», конструювання геоекономічного універсуму; роз­ви­ток транснаціональних (корпоративних) мереж співробітництва в цілому [4].

Спільним поняттям для всіх суспільно-політичних процесів у сучасному прос­торі стало поняття мережі як основного спосібу організації буття. Саме мережа поєднує всіх акторів, незалежно від їх походження та сфери діяльності, форми власності та способу впливу на ситуацію, в єдиний процес. Саме мережа стирає кордони між внутрішніми функціями держави, перетворюючи їх на спільні зусилля всіх акторів заради єдиної мети [1].

Паралельно з такими перетвореннями в останній чверті минулого століття поняття «глобалізація» стає самостійним предметом активних досліджень. Вже існує певна кількість концепцій та теорій глобалізації, і майже кожна з них лише доповнює інші, засвідчуючи при цьому масштабність та різновекторність самого процесу глобалізації.

Згідно з однією з таких існуючих концепцій глобалізації світ сьогодні являє собою багаторівневу мережеву систему, верхній прошарок якої – це мережа гло­баль­них мегаполісів. Вони виступають своєрідними «воротами у глобальний світ» [5], поєднуючи на компактній території виконання функцій потужних вузлів та центрів, забезпечуючи доступ до глобальної економіки не тільки собі, а й територіям, що перебувають у сфері їх економічного та політичного впливу. То­му наявність у держави мегаполісів – власних «воріт» у глобальний світ – роз­гля­дається як можливість для національних політичних, економічних, науково-освітніх і культурних еліт увійти у вузький клуб осіб, які беруть участь у прий­нятті ключових рішень у кожній із цих сфер на глобальному рівні.

При цьому дослідники підкреслюють, що мегаполіси відіграють провідну роль практично у всіх сферах глобалізаційних процесів, перетворюючись на «транс­на­ціональні простори». Так, Г. В. Музиченько пише, що якщо у політичній сфері глобалізація означає розмивання суверенітету національної держави в результаті дій транснаціональних акторів і створення ними організаційних мереж, в еко­но­міці – настання денаціоналізованого, дезорганізованого капіталізму, ключовими елементами якого є транснаціональні корпорації, котрі виходять з-під націо­наль­но-державного контролю, і спекуляції на транснаціональних фінансових пото­ках, то у культурі глобалізація означає глокалізацію, тобто взаємопроникнення локальних культур у транснаціональні простори, якими сьогодні є західні мега­поліси – Лондон, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Берлін тощо [1].

Протягом останніх десятиріч у теорії і практиці міжнародних відносин дина­мічно утверджується поняття особливої дипломатії міст. Мегаполіси не тільки задають тон розвитку своїх регіонів і країн, але й відіграють зростаючу роль у вирішенні глобальних проблем людства, у діалозі культур та цивілізацій.

Ще у 70-х роках минулого століття відомий англійський учений, автор ба­га­тьох праць з проблематики міського розвитку сер Пітер Хол відзначив значення «порівняно обмеженого кола міст» – світових міст, в яких, за його визначенням, «здійснюється непропорційно більша частина найбільш важливих світових справ». І якщо на доглобалізаційному етапі місто позиціонувалося головним чином у межах своєї країни, виступаючи передусім суб’єктом національної території, то в епоху глобалізації світове місто виходить на міжнародну арену, перетво­рюю­чись на вагомий суб’єкт світового геополітичного та геоекономічного простору [2].

На фоні стрімкої урбанізації та глобалізаційного розвитку формується нове розуміння змісту та ролі «світового міста», яке діє у кардинально нових умовах. У координатах нової політичної географії та співвідношення геостратегічних сил, у ході процесів становлення глобального ринку, стрімкого розвитку висо­ких технологій та нових форм організації виробництва потужні мегаполіси все більше стають самостійними діючими особами на світовій арені, обминаючи посередництво держав, виходять на прямі зв’язки між собою та з іншими учас­никами міжнародного спілкування. У пошуку нових ресурсів для свого розвитку вони поширюють діяльність та співпрацю з партнерами далеко за межі націо­наль­ної території.

Усвідомлюючи своє значення, міста та їх міські влади починають все більш ак­тивно заявляти про себе на світовій арені як про дійсних представників і ви­разників інтересів своїх мешканців, тому офіційна дипломатія знаходиться на значній відстані. З’являються все більш явні ознаки намірів міських влад фор­мувати та просувати на міжнародному рівні власні уявлення про світоустрій та свою участь у його процесах.

Розглядаючи феномен зростаючої ролі мегаполісів у міжнародних справах, окремі дослідники починають говорити про «два сектори у світовій політиці»: сектор централізованої державної зовнішньополітичної діяльності з відповід­ни­ми державними представниками – президентами, міністрами, послами – та полі­цен­тричний сектор, у якому діють інші учасники, у тому числі міста і міські влади. На таких твердженнях ґрунтується поняття «паралельна дипломатія», або «парадипломатія», згідно з яким начебто існує головний шлях дипломатії, яким прямують національні уряди, та паралельний, яким йдуть інші учасники, вклю­чаючи й міста [2].

Тож мегаполіси для будь-якої країни є не тільки провідними адміністративно-ді­ловими центрами, а й візиткою у світовий суспільно-політичний простір. Тому останнім часом вітчизняні дослідники все більше звертають увагу на необхід­ність кардинальної зміни ролі великих міст у державотворенні України. Їх при­скорений та збалансований розвиток сьогодні є одним з актуальних питань, що пов’язане передусім із актуальністю проблеми повноцінного включення України у глобальну постіндустріальну економіку та міжнародні відносини.

Так, О. В. Бойко-Бойчук зазначає: «В урбанізованих демократичних суспільс­т­вах рівень розвитку та конкурентоспроможності, політичної й економічної ваги визначаються рівнем розвитку, конкурентоспроможністю та рівнем міжна­род­но­го впливу їх міст, а також ефективністю взаємовідносин, взаємозв’язків та взаємодії центрального (держава) та локального (місто) рівнів влади й управління» [6].

Київ є не тільки столичним містом, а й найпотужнішим мегаполісом України, зосереджуючи на своїй території вагому частку суспільно-політичних, фінан­сових, господарських, адміністративних, соціальних та культурних про­це­сів дер­жави. Місто підтримує стійкі партнерські стосунки та зовнішньо­еко­но­міч­ні від­но­сини із значною кількістю міст та регіонів майже всіх країн. Мож­ли­вість реалізації власних повноважень у міжнародних відносинах та зовнішньо­еко­но­мічній діяльності місту забезпечує особливий статус, наданий Конституцією України і Законом України «Про столицю України – місто-герой Київ».

В ході тривалого процесу розробки столичної стратегії, після активного та широкого обговорення в комітеті зі стратегічного планування, громадській раді, засобах масової інформації, однією з дев’яти стратегічних ініціатив Стратегії розвитку міста Києва до 2025 було визначено напрям «Міжнародна гавань штаб-квартир»: залучення центральних та регіональних офісів міжнародних ор­га­ні­зацій. Заохочення міжнародних компаній до розміщення важливих централь­них та регіональних функцій у місті означає один або кілька варіантів присут­нос­ті: розміщення центральної або регіональної штаб-квартири; розміщення одного з відділів (функції) міжнародної компанії; розміщення адміністративного центру (бек-офіс). Передбачається, що масштабне залучення міжнародних ком­па­ній у столицю призведе до:

зростання статусу Києва на міжнародній арені, у тому числі як міста, при­вабливого для бізнесу та інвестицій;

створення значної кількості нових робочих місць і посилення конку­ренції на ринку праці;

обміну досвідом у місцевому діловому середовищі, розвитку інновацій, підвищення якості міської інфраструктури та доходів бюджету міста [7].

Місто вже має низку вагомих конкурентних переваг для розміщення міжна­род­них компаній. Але, незважаючи на переваги, для підвищення статусу як ак­тив­ного учасника міжнародних подій та процесів і створення привабливих ком­фортних умов діяльності міжнародних та зарубіжних компаній Київ мусить продемонструвати стабільність, послідовність, сталість своїх намірів розви­ну­­тись у сучасне місто з високим рівнем ділової культури.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у даному на­прямі. Як справедливо зазначають вітчизняні вчені, все більшу роль по­чи­нають відігравати горизонтальні зв’язки між мегамістами та метрополіями як центрами світового розвитку. Перед державною владою розвинених країн світу одно­знач­но постають завдання принципової зміни вертикальних відносин по осі «дер­жава – місто» за принципами партнерства і ефективної горизонтальної (як вну­тріш­ньої, так і зовнішньої) координації взаємодії міст та метрополій. Це принципово змінює вимоги щодо підтримки внутрішньої цілісності держав і змі­нює пріоритети їх внутрішньої політики. Ефективність урбанізованих (місь­ких) поселень стає ключовим фактором загальноекономічного та суспільного розвит­ку [6].

Прискорення економічного розвитку України та закріплення міжнародного становища нині потребують особливої уваги до розвитку вітчизняних великих міст, мегаполісів і передусім столичного мегаполісу – міста Києва. Разом з тим дослідження показало, що ті стандартні механізми управління розвитком таких міст, що застосовуються зараз, вже не можуть забезпечити виконання важливих функцій міжнародних гравців, тому йдеться про пошук нових релевантних методів. Зокрема, досвід стратегічного планування розвитку м. Києва як столич­но­го мегаполісу, окрім іншого, виявив проблему науково-методологічного ха­рак­теру: управління розвитком вітчизняних мегаполісів та агломерацій.

Тому перспективи подальших розвідок у даному напрямі пов’язані з по­требою визначення поняття «мегаполіс», а також пов’язаних із ним наукових дефініцій, побудовою структурно-динамічних та поліцентричних моделей роз­вит­ку цієї категорії міст, визначення способів регулювання агломераційних процесів, включаючи питання змістовного наповнення відповідних розділів стра­тегій, обґрунтування параметрів статистичної, економічної та соціологічної діагностики розвитку мегаполісів та багато інших питань щодо створення су­часної концепції розвитку мегаполісів, у тому числі і як повноцінних учасників міжнародних відносин.


Бібліографічні посилання

  1. Музиченько Г. В. Вплив глобалізаційних процесів на зміст державної політики су­час­них країн пострадянського простору / Г. В. Музиченько // Вісн. СевНТУ. Сер. «По­лі­тологія». – 2011. Вип. № 123. – Севастополь, 2011. – С. 263–266.

  2. Глобальные вызовы и устойчивое развитие больших городов. Состояние и перспек­тивы международного сотрудничества в сфере преодоления глобальных социальных и этнических вызовов для больших городов и их населения: отчет по мероприятию в рамках деятельности Московской кафедры ЮНЕСКО МГУ им. М. В. Ломоно­сова. – М. : МГУ, 2011. – 31 с.

  3. Лукашевич В. М. Глобалістика / В. М. Лукашевич. – Львів : Новий світ-2000, 2004. – С. 13–16.

  4. Економіка знань : виклики глобалізації та Україна : монограф. / за заг. ред. А. П. Галь­чинського, С. В. Льовочкіна, В. П. Семиноженка. – К. : Вид-во НІСД, 2004. – 261 с.

  5. Андерсон А. Ворота в глобальную экономику : монограф. / А. Андерсон, Д. Ан­дер­сон ; пер. с англ. под ред. В. М. Сергеева. – М. : ФАЗИС, 2001.

  6. Бойко-Бойчук О. В. Світові тенденції розвитку міст : міжнародний досвід [Елек­трон­ний ресурс] / О. В. Бойко-Бойчук. – Режим доступу : http://www.archive.nbuv.gov.ua/e-journals/ dutp/2007-2/txts/07bovmmd.htm.

  7. Стратегія розвитку Києва до 2025 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.kievcity.gov.ua/.

Надійшла до редколегії 22.03.2013 р.

1© Крамаренко Р. М., 2013