УДК 336.719

А. П. Дучинський

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

РОЗВИТОК БІЗНЕС-ГРУП ЯК ОСНОВА МАКРОСТРАТЕГІЙ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ БАНКІВ

У статті досліджено участь банків у створені бізнесових груп. Зроблено висновок про значення бізнес-груп у диверсифікації ризиків банківського інвестування, про зниження ри­зи­ків інвестування завдяки участі страхових компаній в інвестиційній діяльності банків.

Ключові слова: банківські інвестиції, бізнес-групи, централізація капіталу, ризики інвес­ту­ван­ня, страхові компанії.

В статье исследуется участие банков в создании бизнес-групп. Сделан вывод о значении бизнес-групп в диверсификации рисков банковского инвестирования, о снижении рисков ин­вес­тирования благодаря участию страховых компаний в инвестиционной деятельности банков.

Ключевые слова: банковские инвестиции, бизнес-группы, централизация капитала, риски ин­вес­тирования, страховые компании.

The article explores the participation banks in the creation of business groups. The conclusion about the importance of business groups in the risk diversification of investment of banking, to reduce investment risks through by insurance companies participating in investment banking activities.

Keywords: investment banking, business-group, centralization of capital, investment risk, insurance companies.

Для здійснення ефективної інвестиційної політики по обслуговуванню віт­чиз­няної економіки необхідне значне нагромадження капіталу в банківській сис­темі. Воно здійснюється як шляхом концентрації капіталу за рахунок власних джерел (капіталізації), так і в результаті централізації капіталів банків, тобто їх злиття чи поглинання, і входження банків до складу фінансово-промислових груп, створенням бізнес-груп зі страховими компаніями тощо. Дослідженню за­зна­чених проблем присвячені праці вітчизняних вчених: О. Підліснюк, І. Школь­ник, І. Шкодіної та ін. Разом з тим, у формуванні бізнес-груп та в їхній ін­вестиційній діяльності відбуваються постійній зміни, що спонукало до вибору теми і завдань дослідження.

У 90-і рр. в Україні банки ввійшли до складу таких бізнес-груп, як корпорація «Індустріальний союз Донбасу», «Інтерпайп», ЗАТ «Систем Кепітал Мене­джмент», концерн «Укрпромінвест», корпорація «УкрАВТО». Проте в них банки не стали стратегічними та інвестиційними центрами. Цю функцію на себе взяли керуючі компанії, навколо яких об’єдналися промислові підприємства. Банки відігравали у бізнес-групах пасивну роль, обслуговуючи розрахункові операції їх членів. З часом в Україні виникають банківські бізнес-групи, що створюються з іні­ціа­тиви банків, у яких останні є фінансовими центрами. До найпотужніших бізнес-груп цього типу слід віднести групи «Приват», «УкрСиббанк», «Аваль», ТАС, «ОТР Bank Ук­­раїна» та ін.

Початковим мотивом встановлення банками контролю над підприємствами було закріплення за собою зони банківського обслуговування, тому в цих групах надавалась перевага фінансовому бізнесу. Вони сприяли активізації інвес­ти­цій­ної діяльності, так як банки мали гарантії у вигляді пакетів акцій підприємств, що забезпечувало можливість більш активно відслідковувати реалізацію інвес­ти­ційних проектів через участь в управлінні підприємствами, що теж є членами вказаних груп. Основний дохід банків від їхньої участі у групах – це додаткові дивіденди від підвищення ефективності роботи таких підприємств.

У процесі приватизації банкам було вигідно видавати кредити під пакети ак­цій, тим самим, вони перетворилися у співвласників промислових підприємств. Ця тенденція особливо помітною стала в Росії, хоча і у вітчизняній економці це не поодинокі випадки. Банки як центри груп ще остаточно не визначились щодо стратегії подальшого розвитку групи підприємств, які потрапили під їх кон­троль, вони ввійшли не стільки в інвестиційну їхню діяльність, як в управління. Разом з тим, з них сформувалися повноцінні бізнес-групи, навіть транснаціо­наль­ного рівня, особливо в експортно-орієнтованих галузях (видобувній, гірни­чо­збагачувальній, металургійній) промисловості, що сприяло залученню іно­зем­но­го капіталу у вітчизняну економіку.

Промислово-фінансові групи потребували значних інвестицій. Комерційні бан­ки самостійно не змогли забезпечити інвестиційними ресурсами їхні по­тре­би, тому дистанціювалися від підприємств. Спілкування з іноземними інвесто­рами потребує прозорості бізнесу і заставляє виводити бізнес-групи з тіні. Проте це не зовсім вигідно. Свої фінансові ресурси бізнес-групи акумулюють за ме­жами країни, часто в офшорних зонах, так як не мають впевненості і гарантії у примноженні і збереженні власності у вітчизняній економіці.

Разом з тим, слід зазначити про значну потужність промислово-фінансових груп, що виросли з трейдерських компаній і банківського капіталу та одержали в Україні контроль над капіталомісткими секторами, у яких вони акумулювали фі­нансові потоки (наприклад, у чорній металургії, видобутку вугілля). Банки спочатку частину своїх коштів відправляли на вирішення кризових завдань – погашення критичної заборгованості, поповнення обігових коштів підприємств тощо. Спостерігалось і пряме інноваційне інвестування у виробництво. Широкі інвестиційні програми, наприклад, реалізувались приватними бізнес-групами у секторі чорної металургії, особливо у 2004 році у зв’язку із зростанням попиту на метал на світовому ринку [8, с. 78].

У структурі багатьох банків-лідерів («Райффайзен Банк Аваль», «УкрСиб­банк», «Приватбанк») виникли нові фінансові утворення: пенсійні фонди, ком­панії по управлінню активами (КУА) та інститути спільного інвестування. До них увійшли промислові (як правило, металургійні, гірничозбагачувальні) і агро­підприємства. Тим самим, розвинулась горизонтальна диверсифікація, що пев­ний час сприяла нагромадженню грошового і фінансового капіталу, розши­ре­ному відтворенню, модернізації підприємств, що входять у фінансово-про­мис­лову групу (ФПГ).

Бюджетних, регіональних і внутрішніх джерел інвестування суб’єктів госпо­дарювання у вітчизняній економіці недостатньо для розвитку інвестиційної ак­тив­ності, якого потребує вітчизняна економіка. Крім того, кошти є дорогими для позичальників, що не дає можливості реалізувати започатковані інвестиційні проекти. Тому з’явилась тенденція до об’єднання таких фінансових інститутів як банки і страхові компанії. Тим самим, утворилися нові фінансові інститути, пов’я­зані між собою спільними інтересами, – банківські групи. Переваги їх полягають також у тому, що об’єднуються капітали зацікавлених сторін, дивер­сифікується ризик, зростає відповідальність тощо.

З іншої сторони, виникнення бізнес-груп породило можливості для при­хо­ву­ван­ня від податків отриманих прибутків, для розробки і впровадження схем відмивання грошей і інших махінацій, які практично, непідконтрольні. Зда­ва­лось би, що отримані кошти мають слугувати розширеному відтворенню, ін­весту­ванню у вітчизняну економіку, натомість вони вивозяться за кордон, в офшорні зони, так як їх власники не зацікавлені в інвестуванні у власній країні. Це є свідченням того, що інвестиційний клімат української економіки не є привабливим, держава не створює умови для розміщення отриманих грошей у власну економіку.

До недоліків слід віднести й те, що у фінансових групах існує невідповідність фінансових зв’язків структурі прийняття рішень, що є перепоною для ефек­тив­ного корпоративного утворення. Управлінська структура фінансової групи на здатна виконувати рішення, так як у неї нема законних «корпоративних» повно­важень для цього. Коли з’являються конфлікти інтересів, виявляється відсут­ність механізмів для регулювання суперечок, так як власники капіталу нездатні контролювати осіб, що приймають рішення через механізми корпоративного управління.

Зупинимось на характеристиці деяких прикладів із існуючої практики. У 2007 р. банк «Форум» завдяки можливостям «штучного розбухання його вартості» у ме­жах бізнес-групи був оцінений в 1 млрд дол. (у 4,9 рази дорожче) з метою про­дажу його іноземному Commerzbank. У 2012 р. його вартість встановлена на рівні 55–75 млн грн (0,3–0,4 % від вартості капіталу). Таким чином, у випадку продажу теперішній його власник зможе отримати за «Форум» лише 5–7 %. За­раз за активами, які становлять 10,2 млрд грн, він займає 22-е місце серед віт­чиз­ня­них банків. Придбати його хоче «Смарт-холдинг». У зв’язку з цим Commerz­bank згортає свій бізнес в Україні, раніше цим шляхом пішли й інші банки: чеський Home Credit, австрійський Volksbank, шведські Swedbank Skandinaviska і група Enskilda Banken [2]. На застосування їхнього капіталу для інвестування вітчизняної економіки не приходиться уже очікувати найближчим часом.

Згортання діяльності західних банків, посилення адміністративного тиску на біз­нес призводить до того, що в межах бізнес-груп відроджуються внутрішньо­групові, «кишенькові» – кептивні банки, що слугують для кредитування членів групи.

Кептивний банк – це вид кредитної організації, створеної ФПГ чи приват­ними особами для обслуговування своїх інтересів. Назва походить від англій­ського слова captive – «пійманий», «полоненний». У світовій практиці кептивні банки можуть засновуватись як офшорні кредитні організації, що обслуговують їх власників. До їхніх функцій відноситься залучення зі сторони і перерозподіл внутрішніх коштів у межах взаємопов’язаних компаній. При цьому, отримання власного прибутку від банківської діяльності для таких банків – вторинне завдання. Основні ознаки кептивного банку:

Хочеться відмітити, що кептивні банки несуть більший ризик, ніж універ­сальні. Це пов’язано з тим, що їхній бізнес тісно пов’язаний з вузьким колом компаній, що працюють в одній сфері економіки. Криза галузі може призвести до проблем з ліквідністю та інших більш серйозних проблем.

Як свідчить дослід функціонування російських і українських бізнес-груп, банки не проявили свою здатність і зацікавленість до фінансування про­мисло­вого і сільськогосподарського виробництва шляхом довгострокового креди­ту­вання чи прямого інвестування.

За останні роки спостерігається зростання обсягів інсайдерських кредитів у біз­нес-групах, тобто кредитів у взаємопов’язані компанії. Інсайдер (англ. insider) – це член групи, що володіє інформаціє, закритою для інших груп. Зараз вони ста­новлять приблизно 40 % від загального обсягу кредитів [2]. Це пояснюється зростанням недовіри до позичальників, масовою практикою неповернення нада­них кредитів, неможливістю для кредитора в межах існуючого правового поля захистити свої права. Власники банків не завжди мають достатньо коштів для поповнення капіталу фінансових закладів, тому створюють його за рахунок кре­дитування взаємопов’язаних компаній.

Формально позичка має вигляд інвестиції в асоційовані дочірні фірми, не відбувається порушення нормативу максимального сукупного розміру кредитів, наданих інсайдерам (Н10 не повинен перевищувати 30 % капіталу). На 01.06.2012 р. даний показник по банківській системі становив 2,99 % (на початку 2008 р. – при­­близно 7 %, напочатку 2010 р. – 3,3 %). Слід відмітити, разом з тим, що ін­сай­­дер­ські кредити видаються також державними банками державним підприєм­ствам. Якраз через гіперінтенсивне кредитування «Нафтогазу» зі сторони «Ощад­банку» Національний банк України (НБУ) прийняв постанову, у якій виписані пільгові регламенти формування резервів під кредити НАКа. За даними «Ощад­банку», на кінець 2011 р. обсяг кредитів, наданих НАКу, становив 20,3 млрд грн, або більше 40 % кредитного портфеля [1].

Зловживання кредитуванням бізнесу власників під час кризи призвело банки до проблем, а згодом і до банкрутства. Серед них такі великі, як «Укрпромбанк» і малі: «Столиця», «Володимирський», «Дністро» та ін. Досвід цих фінансових закладів є свідченням того, що операції з пов’язаними між собою юридичними особами часто використовується для швидкого виведенню активів із проблем­них банків у випадку фінансових ускладнень чи неможливості або небажання власників рятувати банк.

Потрібно навести приклади із практики функціонування страхових компаній, на які покладається у бізнес-групах така функція: мінімізувати оподаткування і вивести отримані прибутки за кордон. Адже ризики, які виникають у фінан­совій групі, що виникають у процесі інвестування, і страхуються її страховою компанією, залишаються у її межах. Іншими словами, «гроші перекладаються із правої кишені у ліву, і навпаки». Покупка банком страхової компанії вважається вигідним для банка видом інвестування.

Що стосується страхового бізнесу, то на вітчизняному ринку функціонує 60–80 стра­­хових компаній, що застосовують класичне ринкове страхування, про­по­нують свої продукти юридичним і фізичним особам. Інші (їх понад 300), вклю­чаючи страховиків життя, отримали за результатами функціонування у 2011 р. понад 11,5 млрд грн, але не зрозуміло, якою діяльністю займалися [2].

Серед страхових компаній значну питому вагу займають кептивні (як і серед банків). Вони є працюючими, страхують реальні об’єкти інвестування, але обслуговують одного-двох крупних клієнтів або функціонують у фінансовій групі, як правило, разом з банками і не за ринковими розцінками. Кептивна компанія з часом може вирости до рівня ринкової. Так, Українська страхова компанія обслуговувала «Укргаз», а перед кризою була продана австрійській Vienna Insurance Group. Український страховий альянс, який належав «УкрСиб­банку», був його «кишеньковою» компанією, а з часом його продали фран­цузькій групі АХА. Після об’єднання зі страховою компанією «Веско» він став одним із лідерів ринку.

Разом з тим, зараз багато страхових компаній працює на стратегічного клієн­та. Наприклад, Українська охоронно-страхова компанія, яка обслуговує Держав­ну службу охорони; «Експрес-страхування», що входить до складу корпорації «УкрАвто»; «Інгострах», яку контролює група «Приват».

Кептивні страхові компанії розповсюджені у світі, де вони функціонують в ме­жах крупних виробничих чи фінансових холдінгів. Проте у вітчизняній еко­номіці їх модель дуже змінилась, так як власники кептивного страхувальника стараються максимально зменшити вартість обслуговування шляхом занижених тарифів. Негативним прикладом слугує Промінвестбанк, що мав кептивну ком­панію «Вексель», яка страхувала ризики неповернення кредитів позичальника за рахунок валових витрат. Компенсацій банку ніяких не передбачалось. У ре­зуль­таті і банк постраждав, і його ж компанія збанкрутіла.

Страхова компанія несе значні ризики, коли у її портфелі переважають обороти одного крупного банку чи групи, так як із його банкрутством банкрутує компанія, або несе значні збитки.

Банк, що входить до групи, може змінити свою стратегію, і тоді теж страждає страхова компанія. Остання ситуація відбулася зі страховою компанією «Ета­лон», що входила до групи «Райфайзен Банк Аваль», який після покупки його австрійцями змінив пріоритети розвитку [9].

Страхові компанії мають стимул до входження у фінансові групи, щоб уни­кати оподаткування. Не дивлячись на прийняття Податкового кодексу і спро­бу перевести їх на загальну систему оподаткування чистого прибутку, вони до сих пір платять 3 % податку з валових виплат (без врахування премій, відданих у перестрахування) [5].

З практики відомо кілька схем уникнення від оподаткування страховими ком­паніями і банками, корпораціями, холдингами. Щоб не заплатити 21 % зароб­ле­них доходів державі, корпорація страхує свої фінансові чи майнові ризики від загрози тих випадків, які як правило, не можуть виникнути (цунамі, землетруси тощо). Згідно законодавства, страхові платежі відносить на валові витрати, і страхова компанія мінімізує податки з 21 до 3 %. Після цього гроші виводяться із страхової компанії шляхом здійснення нею страхових виплат, які не оподат­ковуються.

До прийняття Податкового кодексу практикували для виведення грошей із страхової компанії здійснити низку перестрахувань, у результаті яких гроші втрачались, а тепер з кожного перестрахування потрібно сплатити по 3 % по­дат­ку, що не вигідно. У зв’язку з цим, знайдено нову схему. Гроші виводять через неліквідні цінні папери, які мають реальну вартість значно нижчу, ніж номінал. Страхувальник показує, що на страхування цінних паперів потратив мільйони, а фактично заплатив кілька тисяч, а інші – перевів у готівку. За вказану опе­рацію страхова компанія отримає 10–12 % виведеної суми.

Наведені приклади є свідченням того, що вітчизняним банкам невигідно зай­ма­тися інвестиційним кредитуванням і розміщувати кошти у цінні папери у своїй країні, особливо у реальному секторі економіки. Це й зрозуміло. Фінансові опе­рації приносять досить швидко значні прибутки, не існує інтересів, стимулів, доходів при наданні довгострокових кредитів вітчизняним економічним суб’єк­там, лише з’являються значні ризики у зв’язку з їх неповерненням. У зв’язку з цим, інвестиційна активність банків на вітчизняному ринку є незначною, про що свідчать результати дослідження.

Діяльність банківських бізнес-груп потрапляє під контроль НБУ. Так, у 2012 р. були прийняті постановами правління Національного банку України «Поло­жен­ня про порядок ідентифікації та визнання банківських груп» (постанова № 134 від 09.04.2012 р.) та «Положення про порядок регулювання діяльності бан­ків­ських груп» (постанова № 254 від 20.06.2012 р.) [4; 5]. Тим самим, в законо­дав­чому плані визнаються НБУ банківські об’єднання (групи ) разом зі страховими компаніями. Разом з тим, вітчизняним законодавством фінансовий конгломерат чи фінансовий супермаркет не визнаний, проте зазначеними постановами прав­лін­ня НБУ розроблене законодавче поле для створення і функціонування бан­ків­ських груп, які являють собою об’єднання кредитно-інвестиційних інститутів.

Світовий досвід є свідченням того, що фінансові групи – основа потужних фінансових конгломератів, в яких вільно переміщаються тимчасово вивільнені від операцій гроші.

Конгломерат (від лат. conglomeratus – зібраний) являє собою одну із форм союзу, об’єднання різнопрофільних фірм, що оперують у різних секторах ринку. В умовах конгломерату зберігається високий рівень самостійності фірм, що до нього входять, і децентралізація управління [6, с. 155]. Фінансовий конгломерат – це «інтегровані між собою фінансові посередники, які мають можливості про­по­нувати клієнтам набір різноманітних фінансових продуктів та комплекс фінан­со­вих послуг як виключно банківського характеру, так і небанківських фінансових продуктів та послуг» [10, с. 182].

До причин виникнення конгломератів на фінансовому ринку можна віднести, крім зазначених, глобалізаційні процеси, в які інтегровані вітчизняні банки; розповсюдження ІТ-технологій, що створюють можливості для миттєвого вико­нан­ня операцій на світовому рівні; посилення конкурентної боротьби на віт­чиз­няному та міжнародному фінансових ринках тощо.

У міжнародній практиці створенню фінансових конгломератів сприяло прий­нят­тя Базеля ІІ, що створило умови для розвитку фінансових інститутів. Роз­ви­ток ринку цінних паперів, функціонування міжнародних фондових бірж у Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Франкфурті-на-Майні сприяв міжнародному розповсюдженню акцій і облігацій, залученню інвесторів зі всіх країн світу до процесів інвес­ту­ван­ня. Розповсюдження отримали процеси M&A – злиття і поглинання.

Створення фінансових конгломератів бере свій початок із об’єднання банків і страхових компаній. Термін банкострахування (banсassurance) з’явився напри­кінці 70-х – початку 80-х років ХХ ст. у Франції і означав форму продажу стра­хових продуктів через банківські мережі. У сучасних умовах банко­стра­ху­ван­ня отримало розповсюдження у країнах Америки, Південної Європи, Бені­люксу.

Банки стали об’єднуватися зі страховими компаніями з метою «координації продажів своїх продуктів та їх інтеграції, налагодження спільних каналів їх роз­повсюдження, використання єдиної клієнтської бази з метою розширення своєї діяльності та зростання прибутку» [10, с. 184].

І. Школьник виділяє такі етапи інтеграції банківських і страхових інститутів:

Останній етап має такі ознаки, як повне інтегрування систем та операцій стра­хових компаній і банків; широкі можливості для застосування баз даних щодо клієнтів; універсальні фінансові послуги (банківські, страхові, лізингові, інвестиційні) [10, с. 185–187].

У вітчизняній економіці до фінансових груп можна віднести кожен великий банк, наприклад, це група «Приват», «ОТП Банк», група ТАС та ін.

На основі договорів взаємного обслуговування та угод про розповсюдження прибутків «ОТП Банк» розвиває банкострахування. Разом з тим, він розширює інвестиційну діяльність завдяки створеній ТОВ КУА «ОТР Капітал», заснов­ни­ка­ми якої у 2007 р. стали банк ЗАТ «ОТРБанк» та угорська компанія з управ­лін­ня активами «OTP Fund management» LTD.

В Угорщині до OTP Group – провідної фінансової групи на угорському банківському ринку – входять також великі дочірні структури, що надають по­слуги в сфері страхування, нерухомості, факторингу, лізингу та управління ін­вес­тиційними та пенсійними фондами.

На сьогоднішній день угорський банк має дочірні банки в Україні, Словач­чині, Болгарії, Румунії, Хорватії, Сербії, Росії та Чорногорії. ОТР Group про­по­нує високоякісні фінансові рішення для забезпечення потреб майже 13 млн клієн­тів, які обслуговуються у понад 1589 банківських установах в 9-ти країнах. Пер­со­нал OTP Group налічує понад 38 млн осіб [7].

До банківської групи «ОТР Банк» входять такі фінансові інститути: компанія ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ТОВ «КУА «ОТП Капітал», ТОВ «ОТР Адмі­ні­стра­тор пенсійних фондів», ТОВ «ОТР Лізинг», дочірне підприємство «ОТП Кре­дит», «ОТР Холдинг Лтд» тощо. Банківська група активно здійснює в Україні інвестиційно-банківський бізнес. Нею залучено синдикований кредит на суму 100 млн дол. США. Учасниками синдикату виступили провідні західні фінансові установи-Raiffeisen Zenrtalbank Osterreich Aktiengeselshaft та Bayeerishe Landes­bank. Також у межах Програми енергозбереження в Україні (Ukraine Energy Efficiency Programme – UKEEP) «ОТП Банк» підписав угоду з EBRD про залучення цільо­вого кредиту в розмірі 50 млн дол. США терміном на п’ять років. Метою кре­диту є фінансування українських приватних промислових підприємств й інвес­ту­вання в енергозберігаючі технології, у тому числі, технології раціонального використання енергії.

У межах Програми енергозбереження консультанти EBRD допомагають «ОТП Бан­ку» і його клієнтам обирати інвестиційні проекти, організувати маркетингові та інформаційні компанії, визначати заходи щодо підвищення енергоефективності, а також формувати плани раціонального використання енергії і готувати до­ку­менти для отримання фінансування. Програма дозволить корпоративним клієн­там банку отримати кредити в розмірі до 5 млн дол. США для фінансування своїх проектів у сфері енергозбереження.

З 1998 р. стрімко розвивається банківська група ТАС, активи якої управ­ляють­ся компанією ТОВ «Інвестиційно-фінансова група «ТАС». Група є іннова­ційною компаніє, що здійснює свій бізнес у відповідності з сувчасними світо­ви­ми стандартами, забезпечує високі прибутки акціонерному капіталу, сприяє розвитку ринків, на яких вона присутня.

Корпорація ТАС займається банкострахуванням, яке разом з двома банками: АТ «ТАСкомбанк» та «Бізнес Стандарт» здійснюють дві страхові компанії: стра­ховою групою ТАС, ПАО, що заснована у 1998 р. і страховою компанією «ТАС», ЗАО (СК «ТАС»), що заснована у 2000 р. Страхова група є одним із лідерів страхового ринку, що підтверджується достатньо вагомими обсягами капіталу, активів, страхових резервів, страхових премій і відшкодуванням збитків.

Страхова компанія СК «ТАС» є першою вітчизняною компанією по страху­ван­ню життя. Вона на сьогодні є провідною і найбільш авторитетною вітчизня­ною компанією свого напрямку в Україні, що пропонує своїм клієнтам широкий спектр сучасних програм індивідуального і корпоративного страхування життя з якісним професійним обслуговуванням.

Слід відмітити, що до складу фінансового сектору інвестиційно-фінансової групи ТАС входять також «Європейське агентство по поверненню боргів» та «Перша українська міжнародна лізингова компанія». Компанії групи присутні практично в усіх сегментах фінансового сектору України: банківська діяльність, страхування ризиків і життя, фінансове посередництво, надання колекторських послуг (послуг по поверненню боргів), лізинг, здійснення операцій на фондо­вому ринку, управління активами та інші перспективні напрямки.

Промисловий сектор представляє промислова група інвестиційно-фінансової компанії ТАС, яка здійснює значні інвестиції у ВАТ «Асфальтобетонний завод», ВАТ «Дніпровагонмаш», ВАТ «Кременчуцький сталелитейний завод», ВАТ «Крю­ковський вагонобудівний завод», ТОВ «ТАС-Фарма».

На нашу думку, стратегії банківського розвитку, його інноваційно-інвести­цій­ної діяльності якраз і знаходяться у створенні таких інвестиційно-фінан­сових, банківських груп, що досягають позитивних результатів у промисловому і фінансовому секторах економіки. Звичайно, вони мають знаходитись під кон­тролем НБУ і Антимонопольного комітету з тим, щоб не перетворитись у моно­полії, що гальмують економічний розвиток.

Згідно «Положення про порядок ідентифікації та визнання банківських груп», прийнятого Правлінням НБУ за № 143 від 09.04.2012 р. Національний банк приймає рішення про визнання банківської групи, якщо група юридичних осіб складається з материнського банку та його українських та іноземних дочірніх та асоційованих компаній, які є фінансовими установами, або група юридичних осіб, складається з двох або більше фінансових установ та в якій сукупне серед­ньоарифметичне значення активів банків за останні чотири звітних квартали становить 50 і більше відсотків сукупного розміру середньоарифметичних значень активів усіх фінансових установ, що входять до цієї групи, за цей період.

У зазначеному положенні (розділ 3) відмічено, що Національний банк за ви­дом діяльності учасників банківської групи визначає такі підгрупи:

«Положення про порядок регулювання діяльності банківських груп», за­твер­джене Постановою Правління Національного банку України № 254 від 20.06.2012 р. встановлює порядок розрахунку консолідованого регулятивного капіталу, до­стат­ності капіталу банківської групи, підгруп банківської групи, обов’язкові еконо­мічні нормативи капіталу; ліквідності; кредитного ризику нормативи участі (ін­весту­ван­ня). Серед останніх – нормативи участі (інвестування) у капіталі юри­дичної особи, що не є фінансовою установою та загальної суми участі (інвес­тування) [4]. Бан­ківські групи та кредитно-інвестиційні, страхові підгрупи зобов’язані дотриму­ватися вимог щодо достатності регулятивного капіталу та всіх економічних нормативів. Регулятивний капітал банківської групи залежно від складу учас­ни­ків банківської групи визначається як сума регулятивного капіталу кредитно-ін­вес­тиційної підгрупи та регулятивного капіталу страхової підгруп. Достатність регулятивного капіталу банківської групи відображає здатність банківської гру­пи покрити збитки, спричинені взятими ризиками, за рахунок регулятивного капі­та­лу. Достатність регулятивного капіталу визначається шляхом порівняння розміру ре­гулятивного капіталу банківської групи/підгрупи банківської групи з необхід­ним розміром регулятивного капіталу банківської групи/підгрупи банківської групи.

Надана увага й показникам ліквідності. Ліквідність банківської групи харак­теризує здатність банківської групи як окремої економічної одиниці залучати та утримувати достатні обсяги ресурсів, необхідні для забезпечення своєчасного виконання грошових зобов’язань та здійснення діяльності, не наражаючись на ризик понесення неприйнятних втрат [4].

Кредитний ризик, з яким спіткається банківська група – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу банківської групи, що виникає через неспроможність особи або групи осіб, які несуть спільний економічний ризик, які взяли на себе зобов’язання виконати умови будь-якої фінансової уго­ди з учасником банківської групи або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання.

До операцій, що генерують кредитний ризик, належать активні операції, яким притаманний кредитний ризик, що пов’язані з наданням залучених коштів у тим­часове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Норматив участі (інвестування) у капіталі юридичної особи, що не є фінан­совою установою, установлюється для обмеження ризику банківської групи, пов’я­­заного з участю учасників банківської групи в статутному капіталі юридич­ної особи, що не є фінансовою установою. Зазначений норматив визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються учасниками банківської групи для участі в статутному капіталі юридичної особи, що не є фінансовою устано­вою, шляхом придбання акцій, паїв, часток, інвестиційних сертифікатів, до ре­гуля­тивного капіталу банківської групи. Норматив розраховується за даними субконсолідованого балансу кредитно-інвестиційної підгрупи/учасників банків­ської групи (крім страхових компаній), якщо кредитно-інвестиційної підгрупи немає, та страхової підгрупи/страхової компанії – учасника банківської групи, якщо стра­хової підгрупи немає, та іншої інформації, необхідної для такого роз­рахунку.

До коштів, що інвестуються, уключаються: акції та інші цінні папери з не­фік­со­ваним прибутком у торговому портфелі учасників банківської групи та в портфе­лі учасників банківської групи на продаж, що випущені установами; вкладення учасників банківської групи в асоційовані та дочірні компанії, які не є фінансовими установами.

Нормативне значення нормативу інвестування згідно положення не має пере­ви­щувати 15 відсотків регулятивного капіталу банківської групи. Норматив за­гальної суми участі (інвестування) установлюється для обмеження ризику бан­ківської групи, пов’язаного з участю учасників банківської групи в статут­ному капіталі юридичних осіб, що не є фінансовими установами.

Норматив загальної участі визначається як співвідношення суми коштів, які інвестуються учасниками банківської групи для участі в статутному капіталі юри­дичних осіб, що не є фінансовими установами, шляхом придбання акцій, паїв, часток, інвестиційних сертифікатів, до регулятивного капіталу банківської гру­пи. Нормативне значення нормативу не має перевищувати 60 відсотків регу­лятивного капіталу банківської групи [4].

Проведене дослідження дає можливість зробити такі висновки.

Існують прихильники і противники формування і розвитку у вітчизняній еко­номіці фінансових груп (ФПГ, фінансових конгломератів, бізнес-груп, інвести­ційно-фінансових груп), які об’єднували б банки зі страховими компаніями і виробничими корпораціями. Проте зазначені процеси існують, розвиваються і зу­пинити чи заборонити їх неможливо у зв’язку з глобалізацією фінансової сфери.

Слід проаналізувати слабкі і сильні сторони фінансових утворень, так як вони є стратегією розвитку інвестиційної діяльності банків. До сильних можна від­нес­ти: можливість централізувати і мобілізувати вітчизняний і іноземний капітал з метою його використання для інвестування і розвитку провідних галузей віт­чиз­няної економіки; можливість протидіяти відтіканню капіталу за межі країни; здатність диверсифікувати інвестиційні ризики за рахунок розміщення капіталу в різних сферах економічної діяльності тощо.

Слабкі сторони: непрозорість фінансової інформації про структуру капіталів груп і їхніх власників є перепоною для залучення зовнішнього фінансування; наявність зв’язку з представниками державних і місцевих органів влади, що по­роджує корупційні елементи; можливості для монополізації ринків; невідпо­відність між структурами власників і менеджменту, що не дає можливості останнім приймати рішення, а першим застосовувати корпоративні механізми для їх контролю тощо.

Вітчизняні банки не проявили свою здатність і зацікавленість до фінансу­ван­ня промислового і сільського господарського виробництва шляхом довгостро­ко­вого кредитування чи прямого інвестування.

Фінансові інститути, функціонуючи окремо чи об’єднавшись у групу, повин­ні мати спільні інтереси і стимули, пільги для здійснення інвестиційної діяль­ності не лише у фінансовому, а також у реальному секторі економіки. У противному разі, ресурси будуть розміщені лише у фінансову сферу, яка дає можливість знач­но легше отримати прибутки. Інвестор розміщує свої кошти туди, де йому вигідно і де швидко можна отримати прибутки.

Значна роль в активізації інвестиційних процесів належить державі, котра маю­чи стратегії власного розвитку, контролюючі і регулюючі органи і меха­ніз­ми через систему інтересів і стимулів, заохочення, штрафи, ліцензії, законодавчу і нормативну базу та інші інструменти повинна спрямувати інвестиції у роз­ви­ток реального сектору економіки, інфраструктури ринку, економіки в цілому. Без провідної ролі держави у регулюванні інвестиційної активності вітчизняній економіці загрозою стають фінансові кризи, відтікання грошей за кордон, в оф­шо­ри, інвестування в економіку закордонних країн, яка дає гарантії і перспек­тиви отримання прибутків.

Бібліографічні посилання

  1. Банки стали выдавать кредиты только «своим» [Електронний ресурс]. – Режим до­сту­пу : http://www.myfin.net/ukraine business-ua/.

  2. Новинский и Лагун торгуют за банк «Форум» [Електронний ресурс]. – Режим до­ступу : http://www.economics.lb.ua/finances/2012/06/01/154137.

  3. Положення про порядок ідентифікації та визнання банківських груп: Постанова прав­ління Національного банку України № 134 від 09.04.2012 р. [Електронний ре­сурс]. – Режим доступу : httр://www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

  4. Положення про порядок регулювання діяльності банківських груп: Постанова прав­ління Національного банку України № 254 від 20.06.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: httр://www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

  5. Податковий кодекс України: Закон України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI // Го­лос України. – 2010. – № 229–230 (4979–4980).

  6. Райзберг Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, Л. Ш Лозов­ский, Е. Б. Стародубцева. – М. : ИНФРА-М, 1996. – 496 с.

  7. Річний звіт ОТP Bank за 2011 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу : httр://www.otp.bank.gov.ua.

  8. Пасхавер О. Й. Формування великого приватного капіталу в Україні / О. Й. Пас­ха­вер, Л. Т. Верховодова, Л. З. Суплін. – К. : Міленіум, 2004. – 90 с.

  9. Шкодіна І. Особливості інституційних перетворень та концентрація банківського капіталу в Україні / І. Шкодіна, О. Підліснюк // Фінансово-кредитна діяльність: про­блеми теорії та практики. – 2008. – № 2. – С. 77–81.

  10. Школьник І. О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку / І. О. Школьник. – Суми: УАБС НБУ, 2008. – 348 с.

  11. Школьник І. О. Капіталізація фондового ринку України в контексті світових тен­денцій / І. О. Школьник // Фінанси України. – 2011. – № 4. – С. 65–74.

Надійшла до редколегії 25.06.2013 р.

Дучинський А. П., 2013