Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

УДК 657. 446

В. Ю. Звенячкіна

Донецький національний технічний університет

Особливості податкового обліку витрат промислових підприємств

Розглянуто питання, що стосується ведення обліку витрат промислових підприємств. Виявлено низку протиріч, існуючих сьогодні в бухгалтерському обліку та податковому законодавстві.

Ключові слова: витрати, собівартість, бухгалтерський облік, податковий облік.

Рассмотрены вопросы организации учета расходов на промышленных предприятиях. Выявлен ряд противоречий, существующих сегодня в бухгалтерском учете и налоговом законодательстве.

Ключевые слова: расходы, себестоимость, бухгалтерский учет, налоговый учет.

The article concerns the matters dealing with record-keepingcosts of industrial enterprises. The range of mismatches were revealed that exist nowadays in accounting and tax laws.

Keywords: costs, prime cost, accounting, tax accounting.

Облік витрат посідає визначальне місце в економіці підприємства, оскільки на ньому базуються економічні показники виробництва продукції. Категорія витрат характерна для всіх суб’єктів господарювання незалежно від їхнього виду діяльності, форми власності, розміру. Витрати впливають прямо й опосередковано практично на всі сфери функціонування підприємства, визначаючи його політику ціноутворення, обсяги виробництва, розмір прибутку, показники фінансового стану, конкурентоспроможність продукції та підприємства в цілому, ефективність управління компанією та ін. Взагалі, витрати віддзеркалюють ціну усіх залучених підприємством економічних ресурсів і, таким чином, просто характеризують ефективність його діяльності.

Облік витрат<на виробництво є важливою частиною бухгалтерського обліку промислового підприємства і органічно пов’язане з калькулюванням собівартості. Вивченню цього питання приділяли увагу багатьох як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників, таких як Майкл Мескон, Франклін Хедоурі, І.В. Бугай, С.Ф. Голов, І. Голошевіч та інші [1; 2, с. 219–225; 3, с. 4–10; 4; 5; 6, с. 41–45; 7,с.30–35; 8, с. 48–53]. Їхні дослідження зосереджено на вдосконаленні методів нормування, обліку й калькулювання витрат на виготовлення продукції, організації їхнього аналізу й складання бюджетів та пошуку резервів зниження витрат на промислових підприємствах. Загальний недолік усіх запропонованих методів і рекомендацій з удосконалення обліку витрат полягає в невитриманості комп­лексного підходу до дослідження витрат при всьому різноманітті впливу факторів з урахуванням їх взаємозумовленості і суперечливості характеру прояву. Усе це свідчить про актуальність теми.

На даному етапі реформування економіки України та в зв’язку з прийняттям Верхов­ною Радою України Податкового кодексу України, облік витрат представляє особливий інтерес. З дати вступу в дію розділу ІІІ «Податок на прибуток» цього кодексу почалися кардинальні зміни в обліку витрат підприємства. Зміни стосувалися не лише податкового обліку витрат, а й спричинили нововведення вбухгалтерському обліку витрат. Особливо зміни в обліку торкнулися операційних витрат, а саме собівартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у бухгалтерському обліку і собівартості виготовлених і реалізованих товарів (робіт, послуг) – у податковому обліку.

Беручи до уваги зазначене, метою даної статті є аналіз організації бухгалтерського обліку витрат основної діяльності промислових підприємств та виявлення протиріч у бухгалтерському обліку й податковому законодавстві.

Основним нормативним документом, який регла­ментує на сьогоднішній день відображення витрат підприємств України в бухгалтерському обліку, є П(С)БО 16 «Витрати»[9]. Відповідно до П(С)БО 16, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умовою, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходами певного періоду, відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує отримання економічних вигод протягом декількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.

В основі організації обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції лежать наступні принципи [10; 11]:

– незмінність прийнятій методології обліку протягом року;

– документування витрат і повне їх відображення на рахунках обліку виробництва;

– обґрунтована класифікація витрат на виробництво;

– регламентація складу собівартості про­дукції;

– встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькуляції і калькуляційних одиниць;

– узгодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькуляції собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат – з нормативними, плановими і т. д.;

– локалізація витрат за характером, видами виробництва, місцями виникнення, об'єктами обліку і калькуляції;

– вибір методів розподілу непрямих витрат;

– розмежування витрат за періодами;

– доцільність розширення кола витрат, що відносяться до об'єктів обліку за прямим призначенням;

– локалізація витрат, що виникають у зв’язку з виготовленням певної продукції;

– здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і формуванням собівартості продукції;

– вибір способів розрахунку собівартості калькуляційної одиниці та ін.

Ці загальні принципи на окремих підприємствах конкретизуються з урахуванням специфіки галузі і особливостей виробництва. При цьому облік витрат на виробництво і кальку­лювання фактичної собівартості продукції повинні забезпечити:

– своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, а також непродуктивних витрат і втрат, що допускаються на окремих ділянках і стадіях виробництва;

– надання управлінським структу­рам підприємства інформації, необхідної для управління виробничими процесами і ухвалення рішень з урахуванням їхніх економічних наслідків;

– достовірне обрахування всіх фактичних витрат на виробництво окремих видів і всієї продукції, собівартості одиниці виробленої продукції і визначення відхилень від планових (нормативних) витрат шляхом групування і розподілу витрат на виробництво за статтями, виробами і видами продукції з метою формування економічної стратегії на майбутнє;

– контроль за економним і раціональним використовуванням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, грошових і інших коштів;

– виявлення відхилень від діючих норм, внутрішніх резервів підприємства для подальшого зниження матеріальних, трудових і грошових витрат на одиницю продукції, результатів виробничої діяльності підприємства і його підрозділів;

– визначення фактичної ефективності організаційно-технічних заходів щодо розвитку і вдосконалення виробництва, визначення фактичного об'єму випуску про­дукції, її асортименту і якості, здійснення контролю за виконанням планів за цими показниками;

– обрахування собівартості продукції, що випускається для оцінки готової продукції і розрахунку фінансових результатів;

– визначення рентабельності продукції і чинників, що впливають на її рівень;

– виявлення і оцінка економічних резуль­татів виробничої діяльності структур­них підрозділів підприємства, оцінка ефективності роботи підприємства в цілому;

– виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції.

П(С)БО 16 передбачено визначення двох видів собівартості:

– собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду; нерозподілених постійних загальновиробничих витрат; наднормативних виробничих витрат;

– виробнича собівартість продукції (робіт, послуг), яка включає прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі і постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива і енергії, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат на підставі первинних документів. Тобто ті матеріали, які використовуються не для виробництва продукції, робіт і послуг, а для іншої мети (капітальне будівництво, адміністративні цілі), до складу виробничої собівар­тості не включаються.

Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються за справедливою вартістю або за вартістю можливого їх використовування.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продук­ції, виконанні робіт і наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Пряме віднесення до складу собівартості окремих видів (груп) продукції основної заробітної плати виробничих робітників при відрядній формі оплати праці не викликає труднощів, оскільки проводиться на підставі первинних документів. Проте частина основної і додаткової заробітної плати (погодинна оплата праці робітників, які беруть участь у технологічних процесах по виробленню про­дукції, всілякі види доплат, надбавок і ін.) не уявляється можливим безпосередньо за даними первинних документів відносити на собівартість конкретних виробів. Тому фактично нараховану суму такої заробітної плати включають до складу загальновиробничих (накладних) витрат, а потім розподіляють між окремими видами продукції пропор­ційно прийнятій на даному підприємстві базі розподілу.

Зразковий склад інших прямих витрат, що формують виробничу собівартість, приведений у п. 14 П(С)БО 16. До їх складу можуть бути включені всі інші виробничі витрати, що безпосередньо відносяться до кон­кретного об'єкта витрат: відрахування на загальнообов’язкове соціальне страхування; плата за оренду земельних і майнових паїв; амортизація; втрати від браку, що складаються з вартості остаточно забракованої через технологічні причини продукції (виробів, вузлів, напів­фаб­рикатів), зменшеній на її справедливу вартість, і витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

Окрім перерахованих вище витрат, виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) формують також змінні і постійні розподілені загальновиробничі витрати. Вони є витратами, пов'язаними з виробництвом продукції (робіт, послуг), які не можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати не відносяться до складу виробничої собівартості, а включаються в собівартість реалізованої продукції. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Крім того, не включаються в виробничу собівартість, а відносяться до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) наднормативні виробничі витрати. Наднормативні витрати на виробництво готової продукції є витратами звітного періоду і повинні бути віднесені на собівартість не виробленої, а реалізованої продукції.

Інтерпретування витрат багато в чому залежить від користувачів інформації. Так потенційні інвестори планують вкладати кошти в підприємство, яке має стабільні фінансові результати; податкові працівники бажають постійно отримувати відрахування до бюджету; у керівництва та власників підприємства одночасно дві мети – залучити якомога більше інвестицій і сплатити по можливості менше податків. Останні прагнуть показати для потенційних інвесторів більший прибуток, у той час як для оподаткування його зменшити. Зробити це можна тільки шляхом збільшення витрат. Для того щоб попередити це, держава жорстко регламентує витрати, що не пов’язані безпосередньо з виробничою діяльністю. Очевидно, саме це і стало основною причиною виникнення податкового обліку, який ведуть за вимогами органів оподаткування.

Отже, відповідно до Податкового кодексу України [12] витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, унаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, що враховуються при вирахуванні об’єкта оподаткування, складаються з витрат операційної діяльності й інших витрат.

Так, до витрат операційної діяльності належать:

– собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

– витрати банківських установ.

Під «іншими витратами операційної діяльності» слід розуміти: адміністрат ивні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати, фінансові витрати, інші витрати звичайної діяльності.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнані доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг Податкового Кодексу України. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, вякому вони були здійснені, відповідно до правил бухгалтерського обліку, зврахуванням положень, наведених у підпунктах п.138.5 ст. 138 ПКУ.

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за Податковим кодексом України – витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів і нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням товарів, наданням послуг; загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії.

До складу прямих матеріальних витрат за Податковим кодексом включаються вартість сировини й основних матеріалів, що створюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів і комп­лектуючих виробів, допоміжних й інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються впорядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата й інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

– витрати на управління виробництвом (оплату праці працівників апарату управління цехами, ділянками; внески на соціальні заходи; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених ст. 142 ПКУ, працівників апарату управління цехами, ділянками, витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць.);

– амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

– амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

– витрати на утримування, експлуатацію й ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

– витрати на удосконалення технології та організацію виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організацією виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);

– витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення й інші послуги з утримання виробничого приміщення;

– витрати на обслуговування виробничого процесу;

– витрати на охорону праці, техніку безпеки;

– суми витрат, пов’язаних з підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності»;

– суми витрат, пов’язані з розвідкою або дорозвідкою й облаштуванням нафтових і газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовують для розробки нафтових і газових родовищ, що були занесені з моменту зарахування таких свердловин в експлуатаційний фонд, а також інших витрат, пов’язаних з придбанням або виготовленням основних засобів , які підлягають амортизації відповідно до Податкового кодексу України .

– інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів , деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів у цехи та готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку відповідно до затверджених центральними органами виконавчої влади та узгодженими Міністерством фінансів України нормативів.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв.

Собівартість придбаних і реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита та витрат на доставку й доведення до стану, придатного для продажу.

Фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, за винятком втрат від браку, що складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) і витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, у випадку реалізації такої продукції. Платник податку має право самостійно визначати припустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству при умові обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.

Як уже відомо, до інших витрат операційної діяльності належать адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

Отже, адміністративні витрати – це витрати, що спрямовані на обслуговування й управління підприємством. Це:

– загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати ;

– витрати на службові відрядження й утримування апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) й іншого загальногосподарського персоналу;

– витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (в тому числі оренда легкових автомобілів), придбання паливо-мастильних матеріалів, стоян ка, парковка, освітлення, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, водопостачання , водовідведення, охорона);

– винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, які отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;

– витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телефакс, сотовий зв’язок й інші подібні витрати);

– амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

– витрати на урегулювання суперечок у судах;

– плата за розрахунково-касове обслуговування й інші послуги банків;

– інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, надання послуг:

– витрати на пакувальні матеріали для затарування товарів на складах готової продукції;

– витрати на ремонт тари;

– оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

– витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

– витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

– витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов’язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг ( оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

– витрати на транспортування, перевалку й страхування товарів, транспортно-експедиційні послуги та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору постачання;

– витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

– витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

– інші витрати, пов’язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

До інших операційних витрат відносять:

– витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсових різниць;

– амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів; амортизацію необоротних і нематеріальних активів у складі об’єктів, отриманих у концесію;

– інші витрати операційної діяльності, пов’язані з господарською діяльністю, в тому числі, але не виключно: суми коштів, що внесені в страхові резерви (ст.159 ПКУ); суми нарахованих податків і зборів, установлених Податковим кодексом України; єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, суми визначені відповідно ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; пені, штрафи, неустойки, передбачені ст. 139 ПКУ; витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства, на придбання літератури, оплату інтернет-послуг і підписку на спеціалізовані періодичні видання; суми коштів, спрямовані уповноваженими банками вдодатковий спеціальний резерв страхування пенсійних вкладів і додаткові спеціальні резерви страхування коштів фондів банківського управління відповідно до закону, що регулює питання створення і функціонування фондів банківського управління.

Перелік інших витрат звичайної діяльності підприємства наведено в пп. 138.10.5, 138.10.6 п.138.10 ст. 138 и п.138.11, 138.12 ст. 138 ПКУ [12 – 16].

Витрати, що враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення та збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених II розділом Податкового кодексу України .

Якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим технологічним циклом виробництва за умовою, що договорами, складеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено їх поетапне здавання, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов’язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В статті 139 Податкового кодексу України надано склад витрат, що не враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, серед яких такі як організація прийомів, презентацій, свят; фінансування особових потреб фізичних осіб (за винятком виплат фізичним особам відповідно до трудових договорів і договорів громадянсько-правового характеру і сплати внесків на соціальні заходи від­повідно до п.142 і 143); передплата, дивіденди сплачені, суми повернених займів, витрати на придбання необоротних активів, сплачені штрафи, витрати, що не підтверджені документально, сплачений у складі вартості товарів податок на додану вартість.

Висновки.

Таким чином, виконуючи операції, пов’язані з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), підприємство виконує свою основну діяльність, яка і забезпечує основну частку його доходу. Але щоб отримати цю частку доходу, підприємству необхідно понести витрати. Витрати потребують жорсткого обліку та контролю. В нашій країні є два обов’язкових види обліку – бухгалтерський та податковий. Основними нормативними актами, що регламентують бухгалтерський облік витрат на підприємствах України, є Положення (Стандарт) Бухгалтерського обліку 16 «Витрати», а податковий облік – Податковий кодекс України відповідно. В них наведено визначення, склад і структура витрат. Бухгалтерський та податковий облік – це два окремих обліки підприємства. Та незважаючи на це, ці два види обліку повинні бути узгодженими між собою для ефективної роботи підприємства.

До 1 квітня 2011р. норми податкового законодавства значно відрізнялися від норм П(С)БО 16 «Витрати», але зі вступом в дію Податкового кодексу України, а саме розділу ІІІ «Податок на прибуток», норми цих двох нормативно-правових актів значно зблизилися. Отож податковий облік витрат здійснюється відповідно до вимог Податкового кодексу України, які спираються на норми положень бухгалтерського обліку. Із 1 серпня 2011 року загальновиробничі витрати в податковому обліку стали включати до собівартості виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг разом з прямими витратами. Тобто, проблема, що стосувалася невизначеності в віднесенні цих витрат до собівартості реалізації чи витрат періоду була вирішена. Але залишилася проблема складу загальновиробничих витрат відповідно до вимог податкового законодавства та норм П(С)БО 16 «Витрати».

Бібліографічні посилання

  1. Мескон М. Основы менеджмента / М. Мескон, М. Альберт, В. Хедоури ; пер. с англ. Л.И. Евенко. – М. : Дело, 1997. – 704 с.
  2. Бугай І. В. Особливості визначення собівартості продукції / І. В.Бугай// Економіка: проблеми теорії та практики. – 2003. – Вип. 167. – С.219 – 225.
  3. Вишневецька В. Новітня історія: застосовуємо з серпня / В. Вишневецька, Н.Во­лошина, Є. Коваленко // Все про бухгалтерський облік. – 2011. – № 100. – С. 4 – 10.
  4. Голов С. Ф. Управленческий учет / С. Ф. Голов. – Х. : Фактор, 2009. – 786 с.
  5. Голошевич І. Спецвипуск. Собівартість: від калькуляції до декларації / І. Голошевич // Бухгалтерія. – 2011. – № 34(969).
  6. Корнійчук Г. Собівартість під лупою: заповнюємо додаток СВ / Г. Корнійчук // Все про бухгалтерський облік. – 2011. – № 66. – С. 41 – 45.
  7. Моссаковський В. Парадокси бухгалтерського обліку в Україні / В. Моссаковський // Бухгалтерський облік і аудит. – 2011. – № 9. – С. 30 – 35.
  8. Шершун І. Загальновиробничі витрати: порядок обліку і розподілу / І. Шершун // Все про бухгалтерський облік. – 2011. – № 20(955). – С. 48 – 53.
  9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджений наказом МФУ від 31.12.99р. №318 (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/z0452-11
  10. Свідерський Є. Удосконалення методики бухгалтерського обліку податку на прибуток згідно з Податковим кодексом / Є. Свідерський, Д. Свідерський // Бухгалтерський облік і аудит. – 2011. – № 3. – С. 3 – 7.
  11. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджені Наказом Міністерства промислової політики України від 09.07.20071 №373 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/ ?code=v0373581-07.
  12. Податковий Кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nibu.factor.ua/info/NKU_rozd/NKU_rozd3
  13. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Змін до деяких положень (стандартів) бухгалтерського обліку» від 18.03.11 р. №372 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0452-11
  14. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Змін в деякі нормативно-пра­вові акти Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку» від 31.05.11 р. №664 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0730-11.
  15. Закон України «Про внесення змін в Податковий Кодекс України та деякі інші законодавчі акти України з удосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 № 3609 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/3609-17.
  16. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Змін в деякі нормативно-правові акти Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку» від 26.09.11 р. №1204 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/z1181-11.

Надійшла до редколегії 14.06.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru