Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

УДК 330.341.1:339.9

А. Р. Дунська

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Вплив світового ринку на інноваційний розвиток промислових підприємств в Україні

Визначено основні характерні ознаки сучасної світової економіки, досліджено характер зовнішньоторговельної діяльності промислових підприємств України та її вплив на інно­ва­ційність підприємств.

Ключові слова: промислове підприємство, світовий ринок, інновація, інноваційний розвиток.

Определены основные характерные черты современной мировой экономики, исследован характер внешнеторговой деятельности промышленных предприятий Украины и ее влияние на инновационность предприятий.

Ключевые слова: промышленное предприятие, мировой рынок, инновация, инновационное развитие.

In the article was identified the main characteristics of the global economy, was studied foreign trade character of industrial enterprises in Ukraine and its impact on innovation of enterprises.

Keywords: industrial enterprise, the global market, innovation, innovative development.

Головною особливістю сучасного світового господарства є глобалізаційні процеси, що пронизують національні економіки і зачіпають окремі господарські одиниці: організації, підприємства, корпорації. Глобалізація як об’єктивна риса сьогодення поділяє світ на два непримиренних табори: один вважає її панацеєю від усіх негараздів у середині країни, можливістю для розвитку національної економіки в умовах світового ринку, інший розглядає її як загрозу для націо­нальної безпеки.

Безумовно, глобалізація, як і будь-які інші економічні явища, несе в собі як можливості, так і певні втрати. Це всеосяжна категорія, яка часто розглядається в загальносвітовому масштабі, хоча дослідження та аналіз тенденцій глобалізації в національному або навіть галузевому розрізі є ще більш вагомим і цікавим. Адже національна економіка складається саме з окремих галузей, які фактично єцеглинами для побудови економіки країни. І від якості цих цеглин і фундаменту, який вони складають, залежать потужність і довготривалість основної будівлі, іншими словами – потужність і конкурентоспроможність національної економіки в межах світового ринку.

Основу конкурентоспроможності, як на рівні галузі, так і на рівні окремого підприємства, складають інновації. Саме інноваційна діяльність є тим ключовим важелем, що здатний забезпечити успіх у конкурентній боротьбі вітчизняним підприємствам у межах світового ринку.

Питання інноваційного розвитку промислових підприємств досліджувались уроботах багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Серед українських науковців слід відзначити праці Ю. Бажала, Л. Федулової, А. Гриньова, С. Ілляшенка [1–4]. В основному, їх роботи присвячені вивченню макроекономічної проблематики інноваційного розвитку, питанням формування інноваційної моделі розвитку економіки нашої країни, що є надзвичайно важливим з огляду на сучасний стан інноваційних перетворень у країні. В окремих наукових дослідженнях [3; 5; 6] проблематика інноваційного розвитку промислових підприємств розглядається вконтексті сучасних глобалізаційних тенденцій.

Незважаючи на ґрунтовність підходів до вивчення загальних питань інноваційного розвитку, поза увагою дослідників на сьогоднішній день залишилась оцінка впливу світового економічного середовища на потенціал інноваційного розвитку сучасного промислового підприємства в Україні.

Отже, метою статті є вивчення можливості інноваційного оновлення українських промислових підприємств за рахунок активізації своєї репрезентативності на світовому ринку.

Розвиток економічних відносин у сучасних умовах зорієнтований на поступову інтеграцію українських підприємств у міжнародні економічні зв'язки. Прогресивні зміни всередині будь-якої країни неможливі без її активної участі уміжнародній співпраці. Самостійність національної економіки не означає її відокремлення від світового економічного простору. Навпаки, подальший розвиток національної економічної системи значною мірою залежить від можливості завоювання вітчизняними підприємствами конкурентних переваг на світових ринках.

Світова економіка сьогодні визначається такими характерними рисами:

  • 1. Глобалізація. Проблеми людства екологічного, соціального та науково-технічного характеру мають сьогодні глобальний характер і вимагають поєднання зусиль різних країн.
  • 2. Інтернаціоналізація. Як процес переростання суспільним виробництвом на­ціональних кордонів інтернаціоналізація виробництва на сучасному етапі розвитку світової економіки дозволяє орієнтуватися на більш дешеві ресурси, що дозволяє економити на всіх ресурсах одночасно і забезпечувати високу інтенсифікацію суспільного виробництва. З іншого боку, інтернаціоналізація властива інноваційній сфері у вигляді розповсюдження інноваційних технологій, продуктів, формування глобальної економіки знань.
  • 3. Конкуренції. Світовий економічний простір сьогодні – це високо­кон­ку­рентне середовище, де конкурують не лише окремі виробники за окремого споживача, а національні капітали за ринкові території. Окрім того, загострюється конкуренція на ринку інноваційної продукції, технологій.
  • 4. Екологізація. В умовах обмеженості природних ресурсів та посилення екологічних проблем у навколишньому середовищі підвищується необхідність соціальної відповідальності промислових підприємств за результати своєї діяльності.
  • 5. Розвиток світового ринку знань. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології дозволяють ефективно створювати єдині світові ринки нових технологій, науково-технічних знань, розширювати міжнародну торгівлю ліцензіями, інжиніринговими та консалтинговими послугами.
  • 6. Первинність «людського фактора» в порівнянні з іншими факторами виробництва. Людина, особистість розглядається не лише як об’єкт, який здатен виконувати певні функції, на перший план виходить розуміння людини як носія інтелекту, знань, досвіду.

Історичний досвід підтверджує вигідність розширення участі країн у міжнародному поділі праці і різноманітних формах міжнародного бізнесу. Закони зростання потреб, поділу праці, економії робочого часу, товарного виробництва та обміну є об'єктивними економічними законами розвитку світової цивілізації, що обумовлюють посилення її цілісності, становлення та зміцнення єдиного світового господарства. Це знаходить своє відображення у розширенні мережі великомасштабних транснаціональних господарських комплексів, єдиних ринків товарів та послуг, капіталів та робочої сили. Згортання зовнішньоекономічної діяльності неминуче призводить до уповільнення соціально-економічного розвитку країни, виникнення складних проблем, які неможливо вирішити не лише векономіці, але і в інших сферах суспільного життя. У зв'язку з цим, в останні роки все більше значення набуває орієнтація вітчизняних підприємств на зарубіжні ринки з метою стабілізації свого економічного становища. Тому процес глобалізації та інтернаціоналізації господарського життя можна вважати закономірним з огляду на посилення взаємозалежності між країнами і зростаючу схожість їх економік.

Інтеграційні тенденції сучасного економічного простору обумовлюють тісну взаємозалежність національного виробництва і міжнародної торгівлі. Сьогодні практично неможливо навести приклади промислових підприємств, у виробничому циклі яких не задіяні імпортовані складники: обладнання, комплектуючі, напівфабрикати, енергоресурси, сировина, матеріали тощо. Все це, разом із великою кількістю споживацьких товарів, надходить на внутрішній ринок через зовнішню торгівлю.

За даними Держкомстату експорт товарів у 2011 р. збільшився в порівнянні з2010 р. на 33,1%, імпорт – 36%. Зовнішньоторговельні операції проводились із партнерами із 222 країн світу. У зовнішньоторговельному обороті України переважають 14 країн СНД і Балтії – 62,6%. Спостерігається тенденція випереджаючих темпів розвитку торгівлі з близьким зарубіжжям завдяки реальному впровадженню режимів вільної торгівлі з цими країнами, зокрема з Росією [7]. Динаміка зовнішньоторговельного обороту України представлена у таблиці 1.

Таблиця 1

Зовнішньоторговельний оборот України, млн. дол. США [7]

Рік

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Зовнішньоторговельний оборот

94 628

123 938

170 746

99 911

129 378

170 962

Експорт

45 874

58 287

78 744

49 301

63 190

82 107

Імпорт

48 754

65 651

92 002

50 610

66 188

88 855

З таблиці 1 видно, що у структурі зовнішньоторговельного обороту України імпорт переважає над експортом. У період із 2006 до 2008 року зовнішньоторговельний оборот постійно зростав та всесвітня економічна криза стала причиною того, що у 2009 році зовнішньоторговельний оборот України скоротився майже вдвічі. Починаючи з 2010 року, зовнішньоторговельний оборот поступово зростав та у 2011 практично досяг кризових показників.

Хоч номінально в нашій країні проголошена експортна орієнтація економіки, наведені вище цифри свідчать про зворотне. Сьогодні ми фактично маємо імпортоорієнтовану економіку, в умовах якої не здатні забезпечити себе певними товарами та послугами і активно закуповуємо їх за кордоном. Звісно, що для кожного учасника світового ринку властиве здійснення як експортних, так іімпортних операцій, проте варто оцінити окрім загальних даних щодо експорту і імпорту, ще і якісну структуру експортно-імпортних операцій.

Розпочнемо аналіз з вивчення головних зовнішньоторговельних партнерів України (рис. 1).

Як бачимо із наведених діаграм, основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на неї припадає більше третини загальних обсягів торгівлі і загальний товарообіг з Росією постійно зростає.

Традиційно до десятки найбільших зовнішньоторговельних партнерів України входить Китай. Слід зазначити, що головною ознакою двосторонньої торгівлі з початку 2010 року є відновлення обсягів товарообігу та наближення до показників кризового періоду (2008 року). Початок 2011 р. характеризується суттєвим зростанням темпів розвитку двосторонньої торгівлі товарами. При цьому, відновилась тенденція суттєвого превалювання китайського імпорту над показниками українського експорту до КНР.

Рис. 1. Основні країни-партнери з експорту товарів,%

Рис. 2. Основні країни-партнери в імпорті товарів,%

Серед регіонів світу, з країнами яких Україна здійснює зовнішню торгівлю, перше місце посідає Європа: 22,8% зовнішньоторговельного обороту, в тому числі 22,1% експорту і 23,4% імпорту України. Із 40 країн Європи, які торгують зУкраїною, перше місце належить Німеччині (2,9% експорту і 6,2% імпорту), за нею йдуть Угорщина, Польща, Італія (відповідно 2,6; 2,5 і 2,4% в експорті, і1,2; 2,7 і 1,8% в імпорті).

На європейському континенті переважає торгівля з країнами Європейського Союзу, на частку якого припадає 12,8% зовнішньоторговельного обороту України. Сальдо взаємної торгівлі з країнами ЄС від’ємне. Такий стан торгівлі і, перш за все, випереджаючий темп зростання імпорту, обумовлений:

    • - реальним наповненням товарами кредитних ліній, що надавались Україні збоку Німеччини, Італії, Франції та ЄС у цілому;
    • - збереженням низки торговельних обмежень для товарів з України;
    • - низькою ефективністю використання українськими підприємствами торговельних преференцій ЄС.

Країни Азії посідають друге місце у зовнішній торгівлі України (18,4%), сальдо торговельного балансу з ними додатне. Серед 41 азіатської країни, що ведуть торгівлю з Україною, перше місце посідає Китай.

У торгівлі України товарами з 37 країнами Америки (4,1% у зовнішньоторговельному обороті) виділяються США (2,5% в експорті і 3,1% в імпорті України), а також Бразилія, Канада, Аргентина, Чилі, Венесуела, Перу.

Проведений аналіз показав, що зовнішня торгівля з економічно розвиненими країнами характеризується від’ємним сальдо, а додатне сальдо спостерігається векспортно-імпортних операціях з тими країнами, які знаходяться приблизно на однаковому з Україною рівні економічного розвитку, або навіть поступаються їй.

Зазвичай економічно розвинені країни належать до категорії так званих кра їн-інноваторів, для них властива інноваційна модель розвитку, в економіці цих країн велика частина підприємств активно займаються інноваційною діяльністю, суттєві кошти спрямовуються на розробку нових технологій, товарів, здійснення організаційно-управлінських інновацій, значна частка державних коштів спрямовується на дослідження та розробки, науку та освіту. Для товарних ринків таких країн характерна висока питома вага інноваційної продукції.

Враховуючи сучасний стан інноваційної діяльності в Україні, ми не можемо запропонувати цікаві інноваційні товари більш економічно розвиненим країнам. Тому, з одного боку, наша країна імпортує із інноваційно активних країн товари з високим рівнем доданої вартості, які не здатна виробити в державі, а з іншого боку, експортує в менш економічно розвинені країни товари з низьким рівнем переробки і доданої вартості.

Товарно-структурний аналіз зовнішньої торгівлі України свідчить про низь кий рівень інноваційності українського експорту. Так, за результатами 2011 р. експорт товарів до Китаю збільшився за рахунок поставок руд та концентратів залізних, органічних, хімічних сполук, жирів та олій тваринного або рослинного походження, Індії – за рахунок поставок жирів та олій тваринного або рослинного походження, чорних металів, добрив, Польщі – за рахунок поставок чорних металів, руд, залізних концентратів.

Для України характерні низькі показники експорту високотехнологічних товарів та послуг. Це віддзеркалює недосконалу структуру конкурентних переваг української економіки, яка базується передусім на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів та робочої сили. При цьому не використовуються належним чином наявні високотехнологічні можливості окремих галузей промисловості.

На рис. 3 видно, що обсяги експорту металургійної галузі практично в 2 рази більші, ніж обсяги експорту машинобудування, причому питома вага інноваційно активних підприємств у металургії становить 14%, а в машинобудуванні – 22%, питома вага реалізованої інноваційної продукції в металургії становить 3,7%, а в машинобудуванні – 10,5%.

Недовикористання інноваційного потенціалу таких галузей промисловості як машинобудування призводить до недосконалої структури експорту і відповідно до від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі України.

Сьогодні наша країна орієнтується швидше на отримання короткострокових результатів від здійснення експортно-імпортних операцій і практично не враховує вимоги світового ринку в напрямку підвищення інноваційності промислового виробництва. Українська промисловість потерпає від морально застарілого та неякісного обладнання, застарілих технологій, неефективного управління та інших проблем. Тому доречно створити такі умови в країні, які будуть сприятливі для пожвавлення інвестиційних процесів, зокрема, для активного залучення іноземних інвестицій, спрямованих на інноваційне оновлення промислових підприємств. При цьому, вони не повинні створювати політичну чи економічну залежність для держави. Однак, як свідчить статистика, надходження ПІІ на підприємствах промисловості зосереджено 31,4% загального обсягу прямих інвестицій в Україну, у фінансових установах – 32,5% [8]. Тобто фінансові установи займають, хоча із невеликою різницею, проте лідируючу позицію. Для розвитку економіки має бути навпаки.

Рис. 3. Структура експорту з України за 2008–2011 роки

Одним із аспектів створення прозорого бізнес-середовища і пожвавлення інвестиційного клімату є участь України в міжнародних організаціях. Так, набуття Україною у травні 2008 р. членства в СОТ надало можливість Україні стати рівноправним партнером на світових товарних ринках: були скасовані окремі обмеження та лібералізовані умови доступу на зовнішні ринки для цілої низки українських товарів металургійної, хімічної, машинобудівної галузей тасільського господарства.

Однак участь у СОТ не змінила структуру експорту та імпорту в якісному аспекті. Необхідно враховувати, що хоч СОТ забезпечує нормативно-правову базу для стимулювання участі у міжнародній конкуренції, але, поряд з цим, участь у СОТ може мати і негативні наслідки для економіки: згортання виробництв, збільшення імпорту тощо. Запобігти цьому можна лише за рахунок підвищення конкуренто­спроможності вітчизняних промислових підприємств на інноваційній основі, що, всвою чергу, сприятиме міжнародній співпраці українських підприємств.

Отже, можна зробити висновок, що українській промисловості на даному етапі необхідний сильний поштовх для інноваційного розвитку. Таким інерційним важелем для стимулювання інноваційної діяльності на промислових підприємствах України може стати прагнення активно інтегруватися в світовий економічний простір, намагання країни не лише пристосуватися до вимог світового ринку, а й стати повноцінним його учасником, прагнення отримати результати в довгостроковій перспективі, а не орієнтуватися на короткострокові вигоди. Система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності активно використовує адміністративні важелі для досягнення балансу експорту та імпорту, такі як спеціальні митні тарифи, політика протекціонізму, але це не сприяє здоровій конкуренції та розвитку підприємств.

Українські підприємства часто просто не можуть вийти на світовий ринок через жорсткі умови конкуренції у кожній ніші. Тому увагу необхідно зосередити саме на побудові потужних конкурентних переваг, адекватних вимогам світового ринку. Такі конкурентні переваги необхідно базувати на прогресивних, проривних інноваціях, які не лише дозволяють отримати значні фінансові результати, а й сприятимуть оптимізації структури експорту нашої країни і, в кінцевому результаті, отриманню позитивного сальдо зовнішньоторгового обороту.

Для досягнення зазначених результатів на промислових підприємствах необхідно розробити методологічну базу для формування інноваційного механізму розвитку промислових підприємств і розпочати активне впровадження зазначеного механізму на підприємствах. Такий механізм дозволить посилити конкурентні позиції промислових підприємств на світовому ринку, вирішить проблему низько технологічного експорту. Але проблематика формування інноваційного механізму розвитку промислових підприємств – це питання подальших досліджень.

Бібліографічні посилання

  • Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін : [навч. посіб.] / Ю. М. Бажал. – К.: Заповіт, 1996. – 240 с.
  • Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / Л.І. Федулова [та ін.] ; ред. Л. І. Федулова ; НАН України, Інститут економічного прогнозування. – К. : Основа, 2005. – 550 с.
  • Гриньов А. В. Управління інноваційним розвитком промислових підприємств у гло­бальному середовищі : [монографія] / А. В. Гриньов, Т. В. Деділова ; Харків­ський національний автомобільно-дорожній ун-т. – Х. : ХНАДУ, 2008. – 148 c.
  • Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи : [навч. посіб.] / С. М. Ілляшенко. – Суми : Університетська книга, 2003. – 278 с.
  • Дмитренко М. А. Інноваційний розвиток України в умовах глобалізації й інформаційної революції / М. А. Дмитренко ; Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова, Інститут дослідження проблем держ. безпеки. – К. : Знання України, 2009. – 339 с.
  • Дацій О. І. Інноваційна модель розвитку економіки України в умовах глобалізації : монографія / О. І. Дацій, М. В. Гаман, Н. В. Дацій. – Донецьк : Юго-Восток, 2010. – 368 с.
  • Зовнішньоекономічна діяльність [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/zed.htm.
  • Інвестиційний клімат в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/57850.htm.

Надійшла до редколегії 03.09.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru