Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

УДК 330

Д.О. Бесчастна, О.Г. Песикова<

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ОСОБЛИВОСТІ СТАТИСТИЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ АНАЛІЗУ РЕГІОНАЛЬНИХ РИНКІВ ІННОВАЦІЙ

Розглянуто роль інновацій у розвитку економіки регіонів. Виявлено особливості формування ринку інновацій як комплексної категорії. Вивчено специфіку функціонування регіональних інноваційних ринків.

Ключові слова: інновації, регіональний розвиток, інноваційна активність, статистичні групування, кластерний аналіз.

Рассмотрена роль инноваций в развитии экономики регионов. Выявлены особенности формирования рынка инноваций как комплексной категории. Изучена специфика функционирования региональных инновационных рынков.

Ключевые слова: инновации, региональное развитие, инновационная активность, статистические группировки, кластерный анализ.

The article examined the role of innovations in development of economy of regions. It is identify features of formation of the market of innovations as complex category. It is studied specifics of functioning of the regional innovative markets.

Keywords: innovations, regional development, innovations activity, statistical groups, cluster analysis.

В умовах підвищення самостійності регіонів великого значення набуває визначення регіональних потреб в інвестиціях на продуктивний розвиток суб’єктів господарювання і можливостей цих суб’єктів освоїти очікувані інвестиції.

Головним елементом інвестиційної привабливості будь-якого регіону є його інноваційна складована. Попереднє визначення ефективності інноваційного проекту, періоду окупності, норми прибутку дозволяє залучити більший обсяг інвестицій та більш вигідне їх використання.

Інноваційний розвиток, залучення прогресивних технологій є головною якісною складовою інтенсивного економічного росту будь-якої країни. Інноваційний розвиток економіки стає передумовою конкурентоспроможності країни. На жаль, за рейтингом економічної свободи 2010 року, що надає характеристику інвестиційної привабливості країн та рівню їх конкурентоспроможності, Україна посіла 162-гу сходинку та увійшла до складу країн із недостатнім рівнем економічної свободи.

Ефективна система функціонування та розвитку інноваційної діяльності є пріоритетним напрямом розвитку економіки, оскільки результатом впровадження інновацій є якісне зростання, підвищення ефективності виробництва і конкурентоспроможної продукції, а саме останнє може забезпечити стабільні та високі темпи соціально-економічного розвитку [1]. Український досвід щодо інновацій відбувається поступо, проте цей розвиток не настільки ефективний, як цього очікує суспільство, однією з головних причин чого є недосконалість політики щодо рівномірності розвитку регіонів.

В останні роки дедалі більша увага приділяється регіональній складовій цієї проблематики. Утверджується усвідомлення того, що в умовах глобалізації неодмінною ознакою сталості економіки будь-якої країни виступають її внутрішня господарська організація і здатність регіонів гнучко реагувати на зміни кон'юнктури глобальних ринків [2].

Із 2007 року Україна включена до переліку країн, інноваційна діяльність яких підлягає освітленню в міжнародному рейтингу інноваційної активності країн – European Innovation Scoreboard (EIS). Ставши учасником, Україна так жодного разу і не брала участь у порівнянні, оскільки кількість представлених нею інноваційних мір або дорівнювала нулю, або була зовсім несуттєвою порівняно зрозвинутими Європейськими країнами.

Для того щоб Україна стала конкурентоспроможною у світових рейтингах, необхідно розвивати економіку регіонів країни. Саме цей аспект розвитку вимагає, з одного боку, вивчення специфіки функціонування ринку інновацій кожного регіону, виділення в Україні регіонів з однаковим рівнем інноваційного розвитку, а з іншого – виявлення особливостей формування регіонального інноваційного ринку як комплексної категорії та методів оцінки специфіки на мезорівні і погодження отриманих результатів з інвестиційною діяльністю на регіональному рівні.

Дослідженню шляхів і проблем інноваційного розвитку економіки на регіональному рівні присвячено низку наукових праць українських учених. У їхніх останніх публікаціях містяться: аналіз рейтингу регіонів за рівнем інноваційної діяльності –О. Амоша, В. Денисюк; дослідження теоретичних засад формування регіональної політики і напрямів зміцнення ресурсного потенціалу регіонів України –М. Долішній, З. Варналій; дослідження проблем і перспектив інноваційної діяльності в регіоні –І. Кукурудза; методичні підходи до аналізу інвестиційної привабливості регіонів –Л. Мурмуль. Але так і залишається невисвітленим питання саме щодо формування цих інноваційних регіонів, їхніх меж і особ­ливостей та методичних підходів, на які б можна було спиратися при форму­ванні групувань.

Отже, метою роботи є дослідження особливостей інноваційної діяльності регіонів України та визначення відмінних рис у побудованих за допомогою різних методів групувань класифікаціях, що відображають сучасний стан інноваційної діяльності України у регіональному розрізі.

У теперішній ситуації поняття «успішність» та «інноваційність» для підприємств регіонів країни є синонімами. Ринкова економіка обумовила трансформування інноваційної сфери, необхідність її адаптації до радикальних змін. Аналіз світових тенденцій економічного зростання і чинників, що його обумовлюють, переконливо доводить, що інновації забезпечують 80–90% приросту ВВП країн, які стали на шлях інноваційного розвитку.

Ефективність функціонування національної економіки значною мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку регіонів, які на сьогодні відзначаються суттєвою галузевою, територіальною та функціональною диференціа­цією. Саме через ці причини виникає гостра необхідність розробки політики розвитку для кожного окремо взятого регіону країни ізврахуванням інноваційної складової.

Посилення регіональної компоненти в реалізації інноваційної політики держави і формуванні передумов інтелектуальної економіки обумовлює важливість розвитку регіонального науково-технічного потенціалу та підвищення ефективності його використання.

В сучасних умовах розвиток регіону постає як частина інноваційно-інвес­ти­ційного простору, де формуються інноваційні ринки, межі функціонування яких визначаються системою економічних відносин і зв’язків між суб’єктами господарювання (виробниками), продавцями, покупцями, посередниками з приводу руху новин та інновацій. Інноваційно-інвестиційний розвиток регіону базується на ринкових відносинах та потребує розроблення нових теоретичних моделей, які за своїми сутнісними ознаками визначають і відповідну модель управління ним.

Складність і масштабність процесів регіонального розвитку в координатах інноваційного розвитку дає можливість знаходити все нові недосліджені аспекти проблеми інноваційної активності регіонів й продовжувати наукові дослідження [3].

Для вироблення адекватної моделі групування областей за рівнем інноваційного розвитку першочергово необхідно дослідити стан регіональних інноваційних ринків України в цілому.

Стан інноваційної активності в регіонах України більшістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово розвинених країнах та потребам інноваційного розвитку економіки [5].

За період 2000–2010 рр. динаміка кількості підприємств України, що займалися інноваціями, не мала чітко вираженої тенденції. Максимальний відсоток підприємств (18%), які займалися інноваціями спостерігався лише у 2000 та 2002 рр., найменший (11,2%) – у 2006р. За період 2002–2006 рр. частка підприємств, що впроваджували інновації, скоротилася на 6,8 в.п. Однією з причин цього може бути невизначеність підприємств у стратегіях свого розвитку, пов’язаних із дуже напруженою та нестабільною політичною ситуацією в країні. За період 2007–2010 рр. спостерігався сповільнений спад частки підприємств, що змінився сповільненим ростом.

Та ж сама динаміка спостерігається серед промислових інноваційних підприємств. У структурі промислових підприємств протягом 2004–2010 рр. найбільша частка підприємств, що займалися інноваціями, спостерігається у галузі переробної промисловості, найменша – у підприємствах по виробництву та розподіленню електроенергії. Найбільша частка промислових інноваційних підприємств у загальній кількості підприємств спостерігалася у 2007 році та склала 14,2%, найменша в 2006 році – 11,2%.

У 2010р. інноваційну продукцію реалізували 964 підприємства на суму 33,7млрд. грн. (3,8% загального обсягу промислової продукції). Продукцію, що була новою або суттєво вдосконаленою для ринку, поставляли 270 підприємств. Її обсяг становив 11,0 млрд. грн., або 32,6% реалізованої інноваційної (проти 8,5млрд. грн. і 27,1% у 2009р.). Найбільший її обсяг реалізували підприємства машинобудування – 5,6 млрд. грн., що складало 51,9% загального обсягу інноваційної продукції цих підприємств, підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки – 2,6 млрд. грн. (39,2%), виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 0,9 млрд. грн. (18,6%), целюлозно-паперового виробництва та видавничої діяльності – 0,8 млрд. грн. (84,4%), а також хімічної та нафтохімічної промисловості – 0,8 млрд. грн. (49,7%).

У 2010р. майже кожне четверте інноваційно-активне підприємство поставляло свою продукцію на експорт, обсяг якої становив 13,7 млрд. грн., у т.ч. до країн СНД – 8,1 млрд. грн. (у 2009р. – 13,2 млрд. грн. і 7,9 млрд. грн.).

За джерелами фінансування інноваційної діяльності протягом цього періоду спостерігалися значні структурні зрушення. Так, у 2005 році основним джерелом фінансування були власні кошти (майже 88%), частки всіх інших джерел були несуттєвими, у 2010 році частка власних коштів у загальному обсязі фінансування зменшилась на 28,4 в. п., але залишила позиції лідера, та окрім неї значну частку у фінансуванні стали займати кошти іноземних інвесторів (30%). Для оцінювання структурних зрушень у джерелах фінансування інноваційної діяльності 2005 та 2010 рр. можна використати коефіцієнт структурних зрушень К. Гатєва, що вираховується за формулою:

Коефіцієнт структурних зрушень К. Гатєва(1)

деd1іd0— частки окремих видів джерел фінансування інноваційної діяльності, відповідно в 2010 та 2005 роках.

Цей показник дорівнюватиме нулю, якщо порівнювані структури залишились незмінними; він дорівнюватиме одиниці, якщо ці структури повністю змінилися. За розрахунками коефіцієнт структурних зрушень К.Гатєва склав 0,39 та свідчить про те, що структура джерел фінансування суттєво не змінилася і в середньому зрушилась на 7 в. п.

Щодо напрямів упровадження інновацій, структура кількості підприємств, що впроваджували її в 2009 році, майже не відрізняється від структури 2010-го, про що свідчить дуже низький коефіцієнт К.Гатєва (0,07).

На технологічні інновації у 2010р. 1088 підприємствами було витрачено 8,0млрд. грн. Із загального обсягу витрат найбільше коштів витрачено на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення – 5051,7 млн. грн. На придбання внутрішніх науково-дослідних розробок (далі – НДР) – 818,5 млн. грн., зовнішніх НДР – 177,9 млн. грн., придбання інших зовнішніх знань – 141,6 млн. грн.; загалом на навчання та підготовку персоналу для розробки та запровадження нових або значно вдосконалених продуктів та процесів, діяльність щодо ринкового запровадження інновацій та інші роботи, пов’язані зі створенням та впровадженням інновацій, – 1855,7 млн. грн.

Оцінка і прогнозування інноваційної привабливості регіонів України мають бути безпосередньо ув'язані з державною регіональною політикою, метою якої єзабезпечення розвитку окремих регіонів з урахуванням таких факторів, як раціональне використання різноманітних економічних можливостей кожного з них, ефект оптимальної інтеграції, територіальний розподіл праці та взаємна економічна кооперація.

Як уже зазначалося, у нашій країні відсутня загальноприйнята методологія розподілу України за зонами інноваційної привабливості. Для виявлення особливостей регіонального інноваційного розвитку доцільно використовувати метод статистичних групувань.

Метод групування застосовують при аналізі масових соціально-економічних явищ, факторів і показників. У системі аналітичних методів групування займають особливе місце. Це пояснюється тим, що, на відміну від інших методів, статистичне групування виконує дві функції: по-перше, розподіляє сукупності на однорідні групи, а, по-друге, визначає межі й можливості застосування інших методів (середніх величин, кореляційного та ін.). Використання цих методів потребує однорідності аналізованих сукупностей, що зумовлює статистичне групування як неминучий етап обробки вихідної інформації [7]. Зазвичай виділяють типологічні, структурні, аналітичні, комбінаційні групування.

Типологічне – це групування, за допомогою якого виділяють соціально-економічні типи явищ, визначають істотні відмінності між ними та ознаки, що єспільними для всіх груп. Необхідність проведення типологічного групування зумовлена, перш за все, потребою теоретичного узагальнення первинної стати­стичної інформації та одержання на цій основі узагальнюючих статистичних показників.

Структурні групування характеризують розподіл якісно однорідної сукупності на групи за певною ознакою. Вони використовуються для пізнання явищ сус­пільного життя, виявлення закономірностей розподілу одиниць сукупності за варіюючими значеннями досліджуваної ознаки, вивчення складу сукупності та структурних зрушень.

Слід зауважити, що типологічні групування відрізняються від структурних лише метою дослідження, за формою ж вони повністю збігаються. Структурні ітипологічні групування описові, вони характеризують структуру сукупності, виділяють характерні риси та особливості, але відрізняються рівнем якісних відмінностей між групами.

За кількістю ознак, покладених в основу групування, розрізняють два види групування – просте і складне. Просте групування – це групування за будь-якою однією ознакою. Складне групування може бути комбінаційним, якщо в його основі послідовно скомбіновано дві і більше ознак, або багатомірним, якщо воно проводиться за певною множиною ознак одночасно. Застосування комбінаційних групувань дозволяє провести більш ґрунтовний аналіз розвитку явищ, виявити взаємозв'язки і залежності між ними.

Якщо результативна ознака кількісна, для кожної групи за факторною ознакою можна визначити середнє значення результативної ознаки. За наявності зв’язку між ознаками групові середні результативної ознаки систематично змінюються від групи до групи (збільшуються чи зменшуються). Таке групування називаєтьсяаналітичним. Аналітичне групування докладніше й виразніше, ніж комбінаційний поділ, описує зв’язок між ознаками і є найбільш дієвим методичним інструментом для обробки економічної інформації. Масштаби практичного застосування аналітичних групувань ставлять їх у низку пріоритетних методів економічних досліджень.

Також одним з найрезультативніших методів утворення класифікацій є кластерний аналіз – це сукупність методів, що дозволяють класифікувати багатомірні спостереження, кожне з яких описується набором вихідних змінних Х1, Х2.....Хn . Метою кластерного аналізу є утворення груп схожих між собою об'єктів, які прийнято називати кластерами. У результаті кластерного аналізу, за допомогою попередньо заданих змінних, формуються групи спостережень. Члени однієї групи (кластера)повинні мати схожі прояви змінних, а члени різних груп– різні. Головним недоліком даного методу є те, що при групуванні масиву даних можуть спотворюватися чи взагалі втрачатися індивідуальні риси окремих об’єктів за рахунок заміни їх характеристиками узагальнених значень параметрів кластера [7].

Розрахований за показником витрат на інноваційну діяльність коефіцієнт вирівнювання 0,004 менший за 0,1. Це свідчить про те, що доцільно проводити групування з нерівними інтервалами.

Через неоднорідність вихідних даних доцільно розпочати групування за принципом однорідності в групах. Для проведення групування обрано сукупність показників інноваційної діяльності за 2010 рік: витрати на інноваційну діяльність, обсяг реалізованої інноваційної продукції за регіонами, кількість підприємств, що займалися інноваційною діяльністю. В результаті отримано 7 груп областей (табл. 1).

Таблиця 1

Основні показники інноваційної діяльності в розрізі сформованих груп областей України станом на 2010 рік*

N з/п

Адміністративно територіальні одиниці

Витрати на інноваційну діяльність, тис.грн.

Обсяг реалізованої інноваційної продукції, тис.грн.

Інноваційно активні підприємства,% до загального підсумку

Інвестиції в основний капітал, млн.грн.

всього

середній

рівень

всього

середній

рівень

середній рівень

%, до загльного обсягу інвестицій

1

м. Севастополь, Тернопільська обл.

12129

6064

288436

144218

3

1881,3

4,6

2

Черкаська, Чернігівська, Житомирська обл.

64790

21596

3006999

1002333

8,4

2524,2

6,2

3

Рівненська, Чернівецька, Херсонська, Закарпатська обл.

198326

49581

1587105

396776

8,9

1996,8

4,9

4

Волинська, Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Запорізька, Київ­ська, Львівська обл., АРКрим

955627

119453

9712271

1214033

30,3

6086,5

15,0

5

Одеська, Сумська, Луганська, Дніпропетров­ська обл.

998538

249634

9048554

2262138

17,7

6876,7

16,9

6

Миколаївська, Харків­ська, Хмельницька,

Донецька обл.

2580767

645192

6672027

1668006

22,8

6265,3

15,4

7

м. Київ, Івано-Франківська обл.

3235315

1617657

3382179

1691089

9

15042,0

37,0

*Розраховано автором за даними Державної служби статистики України та статистичного збірника «Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2010 році» [4; 6].

Усі сформовані групи однорідні в своєму складі (коефіцієнт варіації в кожній < 33,3 %). Області кожної групи не близькі за територіальним аспектом. З ростом витрат не спостерігається така ж сама тенденція за іншими показниками. Найбільша концентрація витрат на інноваційну діяльність у 7-й групі (м. Київ, Івано-Франківська область). Обсяг реалізації вищий у тих групах, де затрачені менші кошти та знаходиться більша кількість підприємств. Найбільша концентрація реалізованої інноваційної продукції у 4-й та 5-й групах, відповідно 29 % та 27 %. Не всі області, що входять до їх складу, можна позиціонувати як інноваційно активні. На базі сформованого групування проведено розподіл інвестицій в основний капітал. Середній рівень інвестицій в основний капітал зростає так само, як і витрати в основний капітал. Розрахований парний коефіцієнт кореляції (r=84,8%) свідчить про доволі тісний зв'язок між інвестиціями в основний капітал та обсягами реалізованої інноваційної продукції.

Також проведено групування на базі кластерного аналізу за показниками: розподіл загального обсягу витрат за напрямами інноваційної діяльності та регіонами; обсяг реалізованої інноваційної продукції за регіонами; загальна кількість підприємств, які займалися інноваційною діяльністю; кількість підприємств, які займалися впровадженням інновацій; впровадження нових технологічних процесів (їх кількість); обсяг реалізованої інноваційної продукції за межі України.

В ході опрацювання даних було визначено, що інформативно опишуть дану сукупність 3 кластери. Найбільш вдало сукупність згрупована за допомогою методу «Дальнього сусіда» з евклідовою метрикою. За цим методом відстань між кластерами визначається найбільшою відстанню між будь-якими двома об’єктами в різних кластерах. Було вибрано саме цей метод, оскільки об’єкти доволі різноманітні за своїм складом та показниками. Отримали наступні кластери, які пропонується визначити таким чином:

1-й кластер – області зі слабкою інноваційною активністю – АР Крим, Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельни­цька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська, м. Севастополь.

2-й кластер – області із високою інноваційною активністю – Дніпропетровська, Львівська, Івано-Франківська, Донецька.

3-й кластер – області із достатньою інноваційною активністю – Луганська, Полтавська, Запорізька.

Вилучені перед процедурою кластеризації м. Київ та Харківська область, через суттєве відхилення їхніх показників від загальної сукупності, сформували 4-й кластер областей з найвищою інноваційною активністю.

Таблиця 2

Показники інноваційної діяльності в розрізі сформованих кластерів станом на 2010 рік*

Кластер

Середній обсяг витрат на інноваційну діяльность, тис.грн.

Середній обсяг реалізо­ваної інноваційної

продукції, тис.грн.

Середня кількість підприємств, які займалися

інноваційною діяльністю

Середня кількість підприємств, які займалися впровадженням інновацій

Частка інноваційно активних підприємств, %

Середній обсяг реалізованої ІП за межі України,

тис. грн.

Середній обсяг інвестицій в основний капітал, млн.грн.

І

137932,5

533683,5

290

32

49,2

294175,9

3456,7

ІІ

848972,5

1298819

686

70

25,9

746222,9

6452,9

ІІІ

165379,3

4782075

442

35

12,5

1346566

8991,3

IV

835342,1

2274885

658

128

12,4

696645,4

16561,5

Україна

297981,3

1248058,3

393

45

100

507890,6

5580,2

*Розраховано автором за даними Державної служби статистики України та статистичного збірнику «Наукова та інноваційна діяльність в України у 2010 році» [4; 6].

Області зі слабкою інноваційною активністю мають низький рівень витрат, реалізують найменший обсяг інноваційної продукції, в областях кластеру сконцентрована найменша кількість підприємств, які як проводять інновації, так і впроваджують їх (табл. 2). У них дуже низька частка інноваційної продукції, що йде на експорт. Середні значення показників по кластеру значно нижчі за середні показники по Україні. Високі значення за всіма показниками в областях з високою інноваційною активністю – області-учасники мають різну спрямованість вкладення інновацій. Дніпропетровська і Донецька спрямовують інновації в сферу виробництва, внутрішні НДР, придбання машин та обладнання, покращення та впровадження нових технологій, оскільки є крупними промисловими центрами та регіонами суцільної промислової агломерації з високою концентрацією виробництва і населення, Львівська та Івано-Франківська – основні зусилля покладені на впровадження зовнішніх НДР та освоєння інших зовнішніх знань. Середні значення показників за цим кластером вищі за середні по Україні в цілому. Середню позицію займають області з достатньою інноваційною активністю. Найвищі показники зафіксовані у четвертому кластері, що й надало підстави характеризувати області як такі, що мають найвищу інноваційну активність.

За проведеними групуваннями, в групи, де було зафіксовано найвищі показники, ввійшов майже однаковий склад областей, а саме, Харківська, Донецька, Івано-Франківська, Дніпропетровська області та м. Київ, що засвідчує їхні лідерські позиції. Отже, маємо можливість виділити наступні регіони інноваційної активності.

Харківська область та м. Київ є найбільш потужними центрами інноваційної діяльності і лідерами цього процесу в Україні. На їх території знаходяться найбільші технопарки України: Інститут електрозварки ім. Е.О. Патона (м. Київ), ЗАТ «Технопарк «Інститут монокристалів» (м. Харків), Напівпровідникові технології та матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка (м. Київ), Технопарк «Інститут технічної теплофізики» (м. Київ), Технопарк «УКРИНФОТЕХ» (м.Київ), Технопарк «Київська політехніка» (Київ), Технопарк «Інтелектуальні інформаційні технології» (м. Київ).

За обсягами реалізованої продукції добувної і обробної промисловості Київ посідає шосте місце серед 27 регіонів України. При цьому, за виробництвом товарів широкого використання Київ лідирує, а за випуском інвестиційної продукції посідає друге місце після Донецької області. Київ орієнтується не на виробництво сировинної, а більш технологічної продукції.

Харківська область перевищує загальнодержавний показник питомої ваги підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, у загальній кількості обстежених промислових підприємств, який у цілому по Україні складав 13,8% у 2010 році. За цим показником область поступається тільки м. Києву (23,9%) і посідає друге місце по Україні. Серед регіонів Східної України Харківська область помітно випереджає такі промислово орієнтовані області, як Луганська (11,2%), Донецька (10,6%), Дні­пропетровська (9,1%), Запорізька (5,3%). Загальний обсяг інноваційних витрат промислових підприємств області склав 525,9 млн. грн.

Наступний за значимістю регіон охоплює у своєму складі Донецьку, Дніпропетровську, Львівську та Івано-Франківську області. Донецька та Дніпропетровська області є крупними промисловими центрами та регіонами суцільної промислової агломерації з високою концентрацією виробництва і населення, що є привабливими для інвестування та розвитку інноваційної діяльності. На території Донецької області розташований великий технопарк ЗАТ «Технопарк «Вуглемаш», що відіграє не останню роль у інноваційному розвитку країни. Львівська та Івано-Франківська області – центри розвитку рекреаційної сфери послу, що є також інвестиційно привабливим для інвесторів, а отже, має місце належний розвиток інноваційної діяльності у цій сфері.

Висновки. Інноваційний розвиток є пріоритетним чинником розвитку конкурентоспроможності окремих суб’єктів. Український досвід щодо інновацій постійно розвивається, проте не настільки ефективно, як цього очікує суспільство. Для вдалого інноваційного «стрибка» Україна має всі необхідні складові та потенціал. Високий рівень освіченості людського фактора, джерел фінансування проектів, підготовлений ринок збуту нових інноваційних продуктів.

Досить гостро наразі постало питання про рівномірність розвитку регіонів, як наслідок відсутності адекватної державної політики з цього приводу. За результатами дослідження розвиток інноваційної діяльності за регіонами дуже нерівномірний, що ставить під загрозу ефективність інноваційної політики держави.

Для надання відчутного імпульсу інноваційного розвитку регіонів України та суспільства з метою підвищення наукоємності економіки регіонів, на забезпечення її структурної переорієнтації за рахунок випереджаючого розвитку високотехнологічних галузей, виробництво продукції з високою часткою доданої вар­тості доцільно насамперед:

– удосконалити законодавчу базу та нормативно-правові акти, що стримують розвиток інноваційної діяльності;

– стимулювання капіталовкладень у створення, реконструкцію та оновлення інфраструктури виробництва;

– більш широкий розгляд інноваційного процесу, що дозволить суттєво покращити його управління і досягти кращих результатів, а також зміщення акцентів в інноваційній політиці у бік покращення організації інноваційної діяльності.

Для істотного аналізу інноваційної діяльності України в регіональному розрізі були запропоновані різні методи групувань та кластерного аналізу, найбільш результативними з яких став кластерний аналіз. Обраний метод дав можливість одночасно спиратися при групуванні на всі основні результуючі показники інноваційної діяльності, враховуючи вплив інших факторів, та надав можливість сформувати групи, що відповідають реальній ситуації на ринку інновацій України.

Бібліографічні посилання

  1. Бардачов Ю. Проблеми та перспективи інноваційного розвитку економіки Херсонської області: точка зору Херсонського національного технічного університету / Ю.Бардачов, Л. Наумова // Економіст. – 2007. – № 9. – С. 43–46.
  2. Ковальська Л. Л. Аналіз і оцінка інноваційної активності регіону / Л. Л. Ковальська, Ю. В. Кругляк // Економічні науки. Серія «Регіональна економіка»:зб. наук. праць; Луцький національний технічний університет. – 2008. – Вип. 5 (17). – Ч. 2. – 360 с.
  3. Терон І. Диференціація інноваційного простору і формування стратегій регіонального розвитку / І. Терон // Економіст. – 2007. – № 9. – С. 48–51.
  4. Сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua
  5. Денисюк В. Оцінка інноваційної активності економіки країн та регіонів / В. Денисюк // Економічний часопис-ХХІ [Електронний ресурс]. – 2006. – №1–2. – Режим доступу : http://soskin.info
  6. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2010 році : стат. зб. – К. : ДП «Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України», 2011. – 282 с.
  7. Матковський С. О. Теорія статистики : навч. посіб. / С. О. Матковський, О. Р. Ма­рець. – К. : Знання, 2009. – 534 с.

Надійшла до редколегії 22.10.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru