Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

УДК 336.025:35.072.1

Г. Б. Маркович

Департамент місцевих бюджетів та інвестицій Міністерства фінансів України

Теоретичні та методичні засади підвищення бюджетного потенціалу місцевого самоврядування

Досліджено суть бюджетного федералізму, принципи фіскальної децентралізації, теоретичні та методичні підходи до розмежування фінансових ресурсів між рівнями державного управління з метою підвищення ефективності надання суспільних послуг.

Ключові слова: місцеве самоврядування, місцеві бюджети, бюджетний федералізм, міжбюджетні трансферти.

исследована суть бюджетного федерализма, принципы фискальной децентрализации, теоретические и методические подходы к разграничению финансовых ресурсов между уровнями государственного управления с целью повышения эффективности предоставления общественных услуг.

Ключевые слова: местное самоуправление, местные бюджеты, бюджетный федерализм, межбюджетные трансферты.

The article focuses on essence of fiscal federalism, fiscal decentralization principles, theoretical and methodological approaches to the division of financial resources between levels of government to increase the efficiency of public services.

Key words: local government, local budgets, fiscal federalism, intergovernmental transfers.

Місцеві фінанси є важливою складовою бюджетної системи держави. Різ номанітна кількість інститутів та інструментів місцевих фінансів вимагає комп лексного підходу до проведення їх реформування, а їх розвиток має бути чітко пов’язаний з єдиною державною стратегією розвитку бюджетного устрою та бю джетної системи країни. При цьому основну увагу необхідно приділити системі фінансового забезпечення місцевого самоврядування, яка посідає центральне міс це у місцевих фінансах.

Проблемами системи фінансового забезпечення місцевого самоврядування займалися такі відомі зарубіжні вчені галузі суспільних фінансів, як Р. Бодвей, Р. Масгрейв, Р. Болл, У. Оутс, В. Танзі, Ч. Т’єбу, А. Шах та ін. У постсоціалістич них країнах питання фіскального федералізму та фіскальної децентралізації до сліджувалися В. Л. Андрущенком, В. В. Зайчиковою, О. П. Кириленко, І. О. Лу ніною, К. В. Павлюк, С. В. Слухаєм, Л. Л. Тарангул, І. Я. Чугуновим, Ю. В. Кри воротьком, А. М. Лавровим, В. В. Клімановим, В. Б. Христенком. Разом із тим, питання підвищення бюджетного потенціалу місцевого самоврядування потребу ють додаткового дослідження.

Мета цієї статті – виявлення та вирішення теоретичних та методичних проблем реалізації положень фіскального федералізму для підвищення бю джетного потенціалу місцевого самоврядування, а також розробка науково практичних пропозицій щодо вдосконалення місцевих фінансових інститутів та інструментів.

Сталий розвиток суспільних відносин зумовлює систематичні зміни у від носинах між центральним урядом та органами місцевого самоврядування. З цієї причини ідея децентралізації прийняття управлінських рішень, яка в більшості випадків супроводжується також фіскальною децентралізацією, стала все більш поширеною у міжнародній практиці. Неоднорідний розвиток суспільних фінансів має місце навіть у розвинених країнах, що зумовлює специфічні особливості фі нансових інститутів та інструментів у кожній країні.

Дослідження галузі суспільних фінансів дають можлиівсть визначити, що бюджетний федералізм являє собою систему податково-бюджетних взаємовідно син між органами влади й управління різних рівнів та органів місцевого само врядування на всіх стадіях бюджетного процесу. Ця система заснована на таких основних принципах:

− рівноправність зазначених суб’єктів податково-бюджетних взаємовідно син із центральним урядом;

− самостійність бюджетів різних рівнів (закріплення за кожним рівнем вла ди і управління власних джерел доходів, право самостійно визначати напрями їх використання і витрачання, неприпустимість вилучення додаткових доходів і не використаних або додатково отриманих коштів до бюджетів вищого рівня бю джетної системи, право на компенсацію витрат, що виникли в результаті рішень, прийнятих органами влади та управління, право надання податкових та інших пільг тільки за рахунок власних доходів тощо);

− законодавче розмежування бюджетної відповідальності та видаткових повноважень між центральними, регіональними і місцевими органами влади й управління;

− відповідність обсягу фінансових ресурсів органів влади та органів місцево го самоврядування обсягу виконуваних ними функцій (забезпечення «вертикаль ного» та «горизонтального» вирівнювання доходів місцевих бюджетів);

− наявність нормативно-розрахункових (формалізованих) методів регулю вання міжбюджетних відносин та надання фінансової допомоги;

− наявність спеціальних процедур запобігання конфліктам та їх вирішення між різними рівнями влади та управліннями, досягнення взаємоузгоджених рі шень із питань податково-бюджетної політики [1].

Бюджетний федералізм має забезпечувати соціально-економічну ефек тивність, територіальну справедливість і політичну стабільність. Сутність бю джетного федералізму як концепції бюджетного устрою полягає у нормативно законодавчому встановленні бюджетних прав і обов’язків двох рівноправних сто рін – федеральних і регіональних органів влади та управління, правил їх взаємодії на всіх стадіях бюджетного процесу, методів часткового перерозподілу бюджет них ресурсів між рівнями бюджетної системи та регіонами, «прозорості» міжбю джетних відносин і процедур.

Концепція бюджетного федералізму у своїх глибинних підставах є проявом основоположних ідей федералізму як територіальної форми демократії. Вона по винна забезпечувати реалізацію прав кожної особистості і територіальних спіль нот людей на отримання певного обсягу соціальних послуг належної якості та відповідають їх інтересам і потребам формах. Конкретні втілення концепції бю джетного федералізму спираються на певне поєднання двох взаємодоповнюючих тенденцій: з одного боку – до конкуренції між регіональними органами влади на умовному ринку соціальних послуг, з іншого – до вирівнювання умов цієї конку ренції та забезпечення на всій території країни загальнодержавних мінімальних стандартів надання суспільних послуг.

Теорія бюджетного федералізму заснована на так званій теоремі децентра лізації, сформульованої американським економістом У. Оутсом [2]. Для місце вих суспільних товарів та послуг, споживання яких здійснюється географічно ло калізованою підмножиною населення і для яких витрати виробництва органом будь-якого рівня влади адміністративно-територіального утворення дорівнюють витратам центрального уряду, завжди більш ефективно, або принаймні не менш ефективно, забезпечити їх надання на місцевому рівні. Місцеві органи влади, отримуючи більш повну інформацію про потреби населення, мають більше мож ливостей у забезпеченні оптимального співвідношення податкового навантажен ня та суспільних послуг.

Іншими словами, рівень державного управління, що знаходиться найближ че до споживачів суспільних послуг, здатний забезпечити найбільш ефектив не витрачання бюджетних коштів (ефективність витрат) для задоволення міс цевих потреб. Це дозволяє йому надавати перелік бюджетних послуг на рівні, що забезпечує найбільш повний облік конкретних потреб населення і на яко му вигоди від цих послуг перевищують вартість їх надання, яку готові спла чувати споживачі.

Тим самим досягається такий ефективний рівень виробництва суспільних то варів та послуг, який не можуть забезпечити центральні органи влади, якщо до тримуються такі умови: 1) витрати надання суспільних послуг однакові для цен тральних та місцевих рівнів влади, тобто відсутня економія на масштабі; 2) вироб лені на території конкретної юрисдикції суспільні блага повністю спожиті насе ленням цієї юрисдикції, тобто відсутні зовнішні ефекти; 3) потреби населення місцевих спільнот відрізняються між собою (облік потреби може призводити до значного подорожчання ведення централізованого обліку надання суспільних по слуг). У моделі Оутса залишається тим не менш незрозумілим питання про при чини розподілу споживачів між територіальними одиницями таким чином, що їх переваги будуть схожі в одному адміністративно-територіальному утворенні, але водночас різнитися між територіями. Гіпотеза, що пояснює це явище, була запро понована ще в 1956 р. американським економістом Ч. Т’єбу [3].

Гіпотеза Т’єбу «голосування ногами» полягає в тому, що споживачі суспіль них послуг обирають таку адміністративно-територіальну одиницю, в якій їм буде забезпечено рівень локального суспільного блага та рівень податкового тягаря, найбільшою мірою відповідає їх уподобанням. На практиці існує декілька факто рів, що обмежують описану Т’єбу міграцію з фінансових причин. По-перше, змі на місця проживання пов’язана з витратами. По-друге, зовнішні ефекти можуть призводити до того, що витрати переміщення не завжди повністю відносяться до споживачів, які змінюють місце проживання (наприклад, імміграція значної кіль кості населення може вести до витрат, які несуть місцеві жителі). По-третє, в ре альності практично не зустрічається ідеальних суспільних послуг. Іншими слова ми, локалізація вигод від суспільних послуг не буває абсолютною. По-четверте, практично неможливо привести адміністративно-територіальний устрій у відпо відність з економічно оптимальними умовами створення місцевих суспільних по слуг.

Додатковою передумовою ефективності бюджетного федералізму є припу щення Бреннана і Б’юкенена, згідно з яким конкуренція між різними рівнями дер жавного управління, а також між юрисдикціями одного рівня державного управ ління встановлює інституційні обмеження на надмірне втручання держави у при ватний сектор економіки [4]. Існує також ряд досліджень, що демонструють пози тивний зв’язок фіскальної децентралізації з підвищенням ефективності суспіль ного сектора, темпами економічного зростання, зниженням міжрегіональних дис пропорцій у рівні життя населення.

Крім очевидних переваг фіскальна децентралізація пов’язана також і з рядом негативних наслідків:

− невідповідність між доступними органам регіонального та базового рівнів державного управління ресурсами та закріпленими за ними видатковими повно важеннями (вертикальна незбалансованість бюджетної системи);

− міжтериторіальна диференціація чистих фіскальних вигод – різниці між об сягом одержуваних вигод від надання суспільних благ і рівнем здійснюваних по даткових платежів; така диференціація призводить до порушення принципу тери торіальної справедливості, який передбачає наявність рівного доступу спожива чів до суспільних благ незалежно від їх територіального розміщення;

− для високого ступеня децентралізації характерна наявність горизонтальних фіскальних зовнішніх ефектів, пов’язаних насамперед із прагненням місцевих ор ганів влади до досягнення власних цілей за рахунок інших територіальних оди ниць (проявом екстерналій такого роду є недобросовісна податкова конкуренція, експорт податкового тягаря і т. ін.) [5].

Таким чином, суть фіскального федералізму полягає в тому, що прийняті на кожному рівні влади і кожної юрисдикції рішення про надання суспільних послуг (незалежно від характеру формування органів влади – виборні чи призначені ви щими органами влади) повинні відображати уподобання жителів відповідної те риторіальної одиниці. Це не зменшує значущості конституційного закріплення повноважень між рівнями державного управління, оскільки це може здійснювати реальний вплив на процес прийняття рішень на всіх рівнях влади, оскільки повно цінні виборні органи несуть відповідальність за прийняті рішення. Але для бю джетного федералізму це важливо лише в тій мірі, в якій затверджений консти туцією розподіл владних повноважень впливає на процеси децентралізації управ ління суспільними фінансами, на здатність швидкої реакції на зміну потреб міс цевого населення.

У такому контексті бюджетний федералізм як принцип управління громад ськими фінансами передбачає:

1) наявність як мінімум двох рівнів державного управління, які здійснюють свої владні повноваження щодо однієї й тієї ж території і одного й того ж насе лення;

2) на кожному рівні хоча б одна сфера повноважень, в якій він повністю ав тономний;

3) визначені гарантії (навіть у формі простого декларування в конституції) автономії кожного рівня управління у своїй власній сфері повноважень [6].

Під ці ознаки підпадає майже будь-яка держава з мінімальним рівнем демо кратії. Тому країни, незалежно від державного устрою, мають у тій чи іншій мірі децентралізовану систему управління суспільними фінансами і розрізняються між собою за ступенем децентралізації. У розвинутих країнах та країнах, що роз виваються, були відмінні причини та мотивації для проведення реформ фінан сової та бюджетної реформ. А тому наслідки їх реалізації для макроекономіч ної стабільності і зростання також значно різняться. Але в абсолютній більшос ті випадків проведення реформ пов’язане з процесом децентралізації: визначен ня «субсидіарності» як основного принципу функціонування бюджетної системи країн-членів Європейського союзу, включення східної частини ФРН до бюджет ної системи країни, впровадження регіонального рівня державного управління у Португалії тощо. Про використання інструментів фіскальної децентралізації було також проголошено у постсоціалістичних країнах: Польщі, Чеській Республіці, Словаччині та Угорщині. Безумовно, такі зміни зумовлені «відображенням по літичного розвитку до більш демократичних і спільних форм управління та вря дування з метою покращення зв’язку політичних лідерів та їх електорату і забез печення наближення кількості, якості і обсягу суспільних товарів і послуг до їх отримувачів» [7].

У порівнянні із країнами Західної Європи міста і муніципалітети у країнах, що розвиваються, та постсоціалістичних країнах зіткнулися з більш серйозни ми проблемами. Вони викликані швидкою промисловою модернізацією й де індустріалізацією: забезпеченням соціального та екологічного добробуту вна слідок надшвидкого приросту економічної активності, необхідністю додатково го розвитку міської інфраструктури, яка часто знаходилася на стадії становлен ня. Зокрема, проблеми великих міст у Східній Європі потребували негайного ви рішення і також стали поглиблюватися в ході триваючих економічних і соціаль них реформ.

У постсоціалістичних країнах підходи до організації місцевого самовря дування різняться в межах від централізованої системи державних органів влади (хоча формально і званих органами місцевого самоврядування) в Біло русі і системи державних органів місцевої влади в Казахстані – до дворівне вої системи місцевих органів влади в Росії і в Молдові. Проміжне положення займають країни, в яких один рівень органів місцевого самоврядування існує самостійно (Вірменія, Грузія) або одночасно з державними органами місцевої влади (Киргизія) [8].

У Республіці Киргизія, де на рівні областей та районів існують місцеві органи державної влади, тоді як на рівні поселень сформовані місцеві органи влади, що мають власні повноваження й власні джерела доходів. При цьому районні ради утворені з представників муніципальних утворень і реалізують, згідно із законо давством, інтереси органів місцевого самоврядування поселень.

У Вірменії районний рівень був скасований у результаті реформи, і країна була розділена на адміністративні регіони (марзи), кожен з яких об’єднує терито рію декількох колишніх районів. При цьому марзи підпорядковані центральним органам влади, і власних бюджетів ці адміністративні одиниці не мають. Місцеве самоврядування було сформоване на рівні поселень і внутрішньоміських комун м. Єревана, ці органи влади є повноцінними органами місцевого самоврядування.

У Грузії, що має на регіональному рівні адміністративні підрозділи централь них органів влади (краї, автономні республіки і Тбілісі), спочатку існували два рівні місцевої влади: місцеві органи влади на рівні районів та органи місцево го самоврядування на рівні поселень. При цьому найбільш ефективно самовря дування було реалізоване саме на рівні поселень. Проте у 2006 р. базовий рівень місцевого самоврядування був скасований. Нині муніципальні утворення на рівні районів є єдиним територіальним рівнем місцевого самоврядування. У той же час незадовільні результати реформи дозволяють говорити про необхідність подаль шого реформування місцевого самоврядування, оскільки чисельність населення знову утворених муніципальних утворень досить велика, що знижує ефективність функціонування представницьких органів самоврядування.

У Республіці Молдові був скасований регіональний рівень, центральний уряд там взаємодіє безпосередньо з рівнем місцевого самоврядування, що базується на території районів, двох муніципалітетів, які не входять до складу районів (Киши нів і Бєльці), і однієї автономно-територіальної одиниці – Гагаузії. Райони, у свою чергу, взаємодіють із місцевими органами влади, створеними на рівні поселень і міст районного значення. Придністров’я, хоча формально і є територією респу бліки, на даний час не включене до бюджетної системи Республіки Молдови. Та ким чином, кількість муніципальних утворень із різних джерел різна (деякі дже рела враховують тільки органи місцевого самоврядування, що не знаходяться на території Придністров’я).

У Російській Федерації, відповідно до принципів федералізму і ґрунтуючись на «Законі про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Росій ській Федерації» від 1995 р., у різних суб’єктах федерації були створені різні мо делі організації місцевого самоврядування. Починаючи з 2006 р., відповідно до нового закону про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Ро сійській Федерації (2003 р.), на території країни була введена дворівнева модель місцевого самоврядування, тобто органи місцевого самоврядування утворені на рівні великих міст («міські округи»), районів і поселень. При цьому, хоча район ний рівень формально є рівнем місцевого самоврядування, саме на цьому рів ні сконцентрований великий обсяг делегованих державних повноважень, і цей рівень позбавлений власних податків. Таким чином, органи районного рівня de facto можна розглядати і як місцеві органи державної влади.

У теоретичних дослідженнях основна увага приділялася проблемі централі зованого та децентралізованого виробництва суспільних послуг, принципам, від повідно до яких видаткові повноваження й дохідні джерела мають передавати ся владі регіонального та базового рівня державного управління для досягнення максимуму функції суспільного добробуту, тобто визначенню оптимальної про порції розмежування податково-бюджетних повноважень між різними рівнями влади. Практика визначення такої пропорції вказує на необхідність забезпечен ня оптимального поєднання всіх можливих фінансових інструментів в умовах по стійної зміни зовнішнього та внутрішнього соціально-економічного середовища.

Загальні принципи децентралізації також можливо використовувати при за кріпленні податків та зборів за різними рівнями державного управління. Теоре тично розподіл фіскальних інструментів може набути двох крайніх форм:

− закріплення повноваження на встановлення й стягення податків та зборів лише за центральним урядом. Фінансування витрат місцевих бюджетів здійсню ється за рахунок міжбюджетних трансфертів або закріплених податків (податко вих розщеплень);

− закріплення максимального обсягу повноважень й встановлення та стяген ня податків та зборів до місцевих органів влади, у разі необхідності із доповне нням надходження місцевих бюджетів закріпленими податками (податковими розщепленнями) [9].

На практиці розподіл таких повноважень здійснюється більш гнучко і не на буває зазначених крайніх форм. Наведена нижче таблиця ілюструє розподіл різ них типів податків і міжбюджетних трансфертів, що можуть бути використані для фінансового забезпечення базового рівня державного управління (місцевого са моврядування).

Таблиця 1 Фінансові інструменти місцевого самоврядування*

Фінансові інструменти Особливості застосування
Власні податки База оподаткування та ставка податку знаходяться під контролем органів місцевого самоврядування
Регулюючі податки База оподаткування встановлюються центральним урядом, але ставки можуть встановлюватися органами місцевого самоврядування
Фінансові інструменти Особливості застосування
Податкові розщеплення Центральним урядом установлюються база оподаткування та ставка податку, але із фіксованою частиною податкових надходжень до місцевих бюджетів (наприклад, на основі пулу різних податкових джерел), яка розподіляється між органами місцевого самоврядування на основі: 1) обсягу доходів, що збираються в межах кожної адміністративно-територіальної одиниці (принцип походження); 2) інших критеріїв: зазвичай чисельності населення, видаткових потреб, доходної спроможності
Загальні трансферти (гранти загального призначення) Обсяг фінансових ресурсів, що надаються місцевим органам влади, визначається центральним урядом (як правило, із застосуванням формалізованих методів розрахунку – наприклад на основі рівня податкової спроможності), але при цьому уряд може погоджувати із органами місцевого самоврядування цілі використання таких трансфертів
Спеціальні, цільові трансферти Загальний обсяг трансферту може бути визначений центральним урядом на основі обсягу витрат бюджета – реципієнта, але у будь-якому випадку центральний уряд визначає перелік програм (або статей витрат), на фінансування яких мають бути використані отримані трансферти

*Складено автором за: Treisman D. State Corroding Federalism / D. Treisman // Journal of Public Economics. – 2004. – № 88. – Р. 819–843.

Отже, фінансова автономія органів місцевого самоврядування передбачає, що такі органи мають достатній обсяг власних фінансових ресурсів для фінансу вання значної частини витрат на виконання ними своїх повноважень відповідно до Конституції чи закону. Ця частина витрат має бути значною для забезпечен ня повноцінного бюджетного процесу на рівні місцевих бюджетів при визначен ні видаткових потреб та планових обсягів фінансування у частині власних повно важень.

Таким чином, як показує емпіричий досвід, функції, які були притаманні дер жаві на всіх рівнях державного управління, в останні десятиріччя значно зміни лись. Зміни пов’язані з реальними проблемами суспільства, насамперед в еконо міці, галузі охорони здоров’я та соціальній сфері. Хвиля децентралізації 70-х рр. частково пояснюється лібералізацією відносин із національними та культурни ми меншинами. Але передача повноважень із центру на місцевий та регіональний рівні мала місце і в країнах із давніми традиціями децентралізації (деякі повно важення швейцарських кантонів були передані муніципалітетам). Тому, розпо діляючи владні повноваження між двома і більше рівнями державного управлін ня, слід використовувати класичний інструментарій децентралізації, але врахову вати при цьому взаємозалежність інструментів. Містобудування, водопостачан ня та водовідведення, вивіз сміття, дошкільна та базова середня освіта, соціаль ні послуги є основними сферами повноважень органів місцевого самоврядуван ня в більшості розвинених країн. Тим не менш значні відмінності спостерігають ся у межах та розмірах повноважень у кожній зазначеній сфері. Наприклад, від мінності в адміністративно-територіальному устрої (децентралізація, регіоналіза ція, розмір муніципалітетів) є визначальними факторами, що впливають на обся ги повноважень та функцій місцевого самоврядування.

Головною проблемою бюджетного устрою, заснованого на принципах фіс кального федералізму, є саме досягнення поєднання загальнонаціональних та міс цевих інтересів. Сформувати механізми вертикального та горизонтального фінан сового вирівнювання у цілому не так і складно, точно так як і забезпечити неза лежність та зацікавленість місцевої влади у раціональному використанні місце вих фінансів. Надзвичайно складно саме поєднати їх. Це загальна проблема фі нансів – узгодження різнонаправлених приватних, корпоративних і суспільних інтересів, яка може бути вирішена тільки в одному випадку: кінцевому й більш менш однозначному виграші усіх суб’єктів. Якщо такого результату, на основі критерію оптимуму Парето, досягти не вдається, то ефективність відповідної по літики може бути зведена до мінімуму.

Для України можна відзначити, що наразі сформовано відповідні механіз ми бюджетного регулювання на основі дотацій вирівнювання, які запровадже ні Бюджетним кодексом. Однак, по-перше, це вирівнювання здійснюється на до сить низькому рівні, оскільки фінансові ресурси держави вкрай обмежені (з цієї причини так і не розроблені до цього часу соціальні стандарти бюджетної забез печеності). А по-друге, дотування місцевих бюджетів набуло загрозливих масш табів (більше 90 % місцевих бюджетів є дотаційними, а рівень дотаційності сягає 60 %). Водночас превалювання ролі Державного бюджету, в якому концентруєть ся більше половини доходів бюджетної системи, свідчить про неузгодженість за гальнодержавних та місцевих інтересів. При цьому неефективно функціонує сис тема стимулювання органів місцевого самоврядування до раціонального фінан сового господарювання, а їх власні видаткові повноваження у цій сфері неузго джені або зведені до мінімуму. Тому необхідні глибокі й рішучі реформи у бю джетній сфері – перегляд складу доходів та видатків, удосконалення механізмів збалансування місцевих бюджетів, модернізація засад функціонування бюджет ної системи.

Бібліографічні посилання

  1. Musgrave R. The Theory of Public Finance / R. Musgrave. – N. Y.: McGraw-Hill, 1959; Oates W. Fiscal Federalism / W. Oates. – N. Y.: Harcourt, Brace, Jovanovich, 1972.
  2. Oates W. Fiscal Federalism / W. Oates. – N. Y.: Harcourt, Brace, Jovanovich, 1972.
  3. Tiebout Ch. A Pure Theory of Local Expenditures / Ch. Tiebout // Journal of Political Economy. – October, 1956. 64. – P. 416–424.
  4. Brennan G. The Power to Tax: Analytical Foundations of a Fiscal Constitution / G. Brennan, J. Buchanan. – Cambridge: Cambridge University Press, 1980.

  5. Oates W. An Essay on Fiscal Federalism / W. Oates // Journal of Economic Literature. – 1999. – Р. 1120–1149.
  6. Там само.
  7. Prud’homme R. The Dangers of Decentralization / R. Prud’homme // The World bank research observer. – 1995. – № 10 (2). – Р. 201–220;
  8. De Mello L. Fiscal Decentralization and Intergovernmental Fiscal Relations: A Cross-Country Analysis / De Mello L. // World Development. – 2000. – № 28 (2). – Р. 365–380.
  9. Голованова Н. В. Децентрализация государственных полномочий и местная демо кратия: сравнительный анализ / Н. В. Голованова, Г. В. Курляндская // Матер. засед. Се минара экспертов по местному самоупр. Евроазиат. регион. отд-ния ОГМВ. – М., 2010. – С. 5–9.
  10. Treisman D. State Corroding Federalism / D. Treisman // Journal of Public Economics, 2004. – № 88. – Р. 819–843.

Надійшла до редколегії 23.03.11














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru