Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

УДК 351. 658.82

В. А. Ізюмська

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Економічні та організаційні механізми забезпечення інноваційноінвестиційної спрямованості регіонального розвитку

Досліджено економічні та організаційні механізми забезпечення інноваційноінвестиційної спрямованості регіонального розвитку.

Ключові слова: інноваційна діяльність, економічні та організаційні механізми, державне управління, кластер, бізнес-інкубатор.

Исследуются экономические и организационные механизми обеспечения инновационноинвестиционной направленности регионального розвития.

Ключевые слова: Инновационная деяльность, экономические и организационные механизмы, государственное управление, кластер, бизнес-инкубатор.

The economic and organizational mechanism of providing of innovativeinvestment orientation of regional development is probed in the article.

Key words: Innovative activity, economic and organizational mechanisms, government management, cluster, biznes-inkubator.

актуальність проблеми. Необхідність забезпечення інноваційної моде лі економічного зростання висуває особливі вимоги до регулювання інвестицій них процесів у регіоні з огляду на особливості структурної політики, науково технічного потенціалу, традицій наукових шкіл, якості трудових ресурсів.

Утвердження інноваційного шляху розвитку пов’язано, насамперед, з потре бою докорінної перебудови потужного й водночас надвитратного неефективно го виробництва як результату довготривалої структурної кризи. Така перебудо ва повинна мати не вибірково, а максимально поширений інноваційний харак тер, бо, як влучно зазначають вчені, «відсутність структурної перебудови іннова ційного характеру навіть за умов економічного зростання генеруватиме залежну економіку другорядного типу» [5, с. 36]. Тобто мова повинна йти про забезпечен ня єдності в реалізації завдань структурної та інноваційної політики, інакше змі нити існуючий сьогодні сировинний вектор розвитку економічних процесів буде неможливо.

аналіз останніх наукових публікацій. Питання активізації регіональ ної інноваційної політики шляхом запровадження відповідних економічних та організаційних механізмів забезпечення інноваційно-інвестиційного розвит ку регіонів розглядалися провідними українськими та російськими вченими економістами.

Існує досить значний за обсягом та спектром пласт сучасних досліджень ре гулювання інвестиційно-інвестиційних процесів в економіці України. Не змен шуючи значущість внеску інших дослідників, можна відзначити праці О. Алимо ва, П. Бубенка, Ю. Бажала, С. Герасимової, В. Гейця, В. Гусєва, З. Ватаманюка, М. Долішнього, В. Дорофієнка, Т. Затонацької, Т. Кушніра, І. Лукінова, В. Луш кіна, І. Павлова, П. Перерви, Д. Черваньова, М. Чумаченка та багатьох інших уче них, які торкалися проблем розробки елементів економічного та організаційного механізмів інвестиційно-інноваційної діяльності як на рівні держави, так і на рів ні окремих регіонів та підприємств.

Мета роботи – запропонувати економічні та організаційні механізми забез печення інноваційно-інвестиційної спрямованості розвитку регіонів України.

Основні результати дослідження. Сучасна міжнародна ситуація з роз витком та впровадженням інновацій вченими характеризується таким чином: «Фірми-власники технологій мають величезні конкурентні переваги. При цьому найбільше виграє той, хто першим втілює новинку, яка з’явилась. Його частка в прибутку від новинки набагато перевищує його частку у витратах на розробку но винки; він черпає із загального «казана прибутку» непропорційно великою лож кою. На порядок менше збагачується той, хто тиражує чужі технології. І, звичай но ж, бідним і знедоленим виглядає на їхньому фоні власник технологій учораш нього дня» [4, с. 105].

За таким контекстом, а також враховуючи тимчасову неготовність до міжна родної конкуренції країн з перехідною економікою у процесі активних структур них реформ, на нашу думку, слід вжити заходів щодо попередньо добре зважено го, необхідного захисту національного виробника, який у певні моменти еконо мічної історії розвинутих країн допомагав реалізувати завдання структурних пе ретворень. Важливо при цьому чітко окреслити часові рамки, з наближенням до яких повинні прогресуюче послаблюватися захисні заходи.

Обґрунтування оптимального рівня захисту має супроводжуватися активни ми регуляційними діями щодо стимулювання інноваційного типу економічного зростання, основними напрямами яких ми вважаємо такі:

  1. Пряме (повне чи часткове) державне фінансування пріоритетних напрямів розвитку техніки та базових технологій, а також наукоємних проектів (особливо у стартовий період), які стають об’єктами державних (чи регіональних) цільових програм з їхнім подальшим трансфером у ринковий сектор; проектів у неринко вій сфері економіки (фундаментальна наука, освіта, культура, охорона здоров’я, соціальна сфера, екологія, державне управління).
  2. Непряма підтримка програм та проектів (у тому числі сфер малого та се реднього бізнесу) шляхом надання податкових та митних пільг, податкових кре дитів на освоєння принципово нової техніки та технологій (для компенсації ви соких стартових витрат), сприяння вдосконаленню інноваційної та інформаційної інфраструктури, підготовки та перепідготовки кадрів.
  3. Сприяння емісії та продажу акцій компаній, що здійснюють базові іннова ції; утворення інноваційних секторів міжбанківських валютних бірж.
  4. Формування та розвиток системи венчурного фінансування високоефек тивних, але ризикових інноваційних проектів з урахуванням закордонного досві ду та з частковою участю державних бюджетних та позабюджетних фондів.
  5. Залучення вітчизняних, іноземних, міжнародних банків та фондів до фі нансування проектів і програм, що реалізують пріоритетні базові технології та мають підтримку держави.

Запроваджуючи в життя інноваційну політику щодо відродження економіки, держава і регіон можуть і повинні спільно створити для цього сприятливі умо ви. Дослідження вітчизняних вчених, практика регуляційних впливів держави на інноваційні процеси в Україні, врахування особливостей інноваційних про цесів у регіонах та результати власних досліджень дали нам підстави розроби ти концептуально-рекомендаційні підходи до запровадження механізмів держав ної та регіональної підтримки науково-технічної діяльності, розробки та реаліза ції проектів регіональних інноваційних програм, які згруповані за такими напря мами.

У сфері державної підтримки інновацій у регіоні запропоновано:

  1. Відновити і посилити пільгове оподаткування підприємств і організацій, які здійснюють інноваційно-інвестиційну діяльність, зменшити квоти їх оподат кування та звільнити від оподаткування кошти, одержані закладами й установами освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, спрямовані на діяльність, передбачену їх статутними документами.
  2. Дозволити включення у валові витрати господарських суб’єктів тих витрат, які пов’язані з науково-технічним забезпеченням виробничої діяльності: вина хідництвом і раціоналізацією на підприємстві, проведенням наукових, дослідно експериментальних та конструкторських робіт.
  3. Установити тимчасові податкові «канікули» з окремих податків новоство реним малим інноваційним підприємствам для компенсації підвищення видатків початкової стадії впровадження інновацій.
  4. Впровадити системну пільгову підтримку підприємств, які здійснюють ін новаційну діяльність на основі структури їх інноваційного циклу та питомої ваги науково-інноваційної діяльності у фонді робочого часу (через систему зниженого до 50 % оподаткування прибутку від реалізації інноваційного продукту та митних тарифів на устаткування для наукових розробок; повного звільнення від місцевих податків; часткового фінансування з бюджету).
  5. З метою заохочення підприємств вкладати вільні кошти у вирішення важ ливих регіональних проблем необхідно передбачити створення венчурних фондів для фінансування таких інноваційних проектів із запровадженням економічного механізму вилучення реінвестованих коштів з системи оподаткування.
  6. Для збереження кадрового потенціалу інноваційної сфери та заохочення молоді до участі в науковій та науково-технологічній діяльності слід запровади ти спеціальні гранти для молодих вчених, відкрити спеціалізовані ради для захис ту кандидатських і докторських дисертацій з новітніх спеціальностей, підвищи ти заробітну плату науковим працівникам і аспірантам, надати провідним науков цям державних установ інноваційної сфери правовий статус державних службов ців України, забезпечивши для них відповідні пільги.
  7. Для акумулювання коштів на проведення природоохоронних заходів не обхідно ввести «екологічну ціну продукції» екологічно шкідливих підприємств у відсотковому співвідношенні до оптової ціни їх продукції, за рахунок якої треба формувати спеціальний екологічний фонд з подальшим розподілом коштів між регіонами та Державним бюджетом у співвідношенні 80 % до 20 % на користь ре гіонів.
  8. Запровадити механізми державного страхування інноваційних кредитів та надавати державні гарантії зі стратегічних напрямів інноваційної діяльності, осо бливо це стосується малих інноваційних підприємств, що розробляють та впрова джують високотехнологічну продукцію, діяльність яких пов’язана із значним ін вестиційним ризиком.
  9. Звільнити від оподаткування внески стратегічних інвесторів при привати зації підприємств високотехнологічної сфери за умов збереження профілю діяль ності підприємств, що приватизуються.
  10. Звільняти від оподаткування прибутки страхових компаній, одержані від страхування ризикових інноваційних проектів, та здійснювати пільгове оподатку вання прибутків від страхування інноваційних підприємств.

Регіональні аспекти підтримки та впровадження інновацій пропонуються нами у вигляді таких заходів. В організаційно-правовій сфері:

  1. Запровадження оцінювання нематеріальних активів (капіталізація інтелек туального ресурсу), розробки відповідних методик та рекомендацій, акредитації компаній, що зайняті таким оцінюванням.
  2. Удосконалення (спрощення) механізмів відкриття фірм на базі наукових колективів, а також відповідних об’єктів інтелектуальної власності, холдингових структур, які мають залучати інтелектуальні ресурси в ринкове середовище.
  3. Вдосконалення системи реєстрації об’єктів інтелектуальної власності та захисту авторських прав на регіональному рівні.

У регуляторно-адміністративній сфері:

  1. Максимальне спрощення всіх процедур реєстрації та початку бізнесової ді яльності закордонних компаній на території регіону.
  2. Створення радно-спостережного органу, зайнятого питаннями адаптації процесів розробки інтелектуальної продукції до умов інвестиційно-бізнесової ді яльності.

У сфері розвитку інфраструктури бізнесу:

  1. Створення бізнес-центрів, що сприяють наданню офісів, залученню фінан сів та персоналу, інформують про ресурси та можливості регіону.
  2. Створення спеціалізованої ради інноваційного розвитку, яка ініціює і регу лює реалізацію інноваційних проектів.
  3. Створення фондового High-Tech-«майданчику» – спеціалізованої організа ції, що сприяє залученню інвестицій в інноваційну сферу та задовольняє потен ційний інтерес іноземного та вітчизняного капіталу (венчурного, стратегічних ін весторів, публічного, спекулятивного тощо) до інтелектуальних ресурсів регіону.

В інформаційно-рекламній сфері:

  1. Каталогізація інноваційних інтелектуальних ресурсів (наукових шкіл, до слідницьких колективів, спеціалістів-розробників, наукових лабораторій, інжині рингових фірм) та інтелектуальної продукції (технологій, знань, наукових розро бок тощо).
  2. Друк рекламно-інформаційних видань, що популяризують інноваційно інтелектуальну сферу регіону. 3.Упровадження Інтернет-кампанії – створення та підтримка спеціалізовано го інноваційного сайту регіону.

У сфері підготовки кадрів:

  1. Підготовка фахівців у справах охорони інтелектуальної власності, зовніш ньоекономічної діяльності, комерціалізація результатів НДДКР, менеджерів для High-Tech-сфери.
  2. Моніторинг кадрових потреб закордонних та вітчизняних компаній, що по чинають свою діяльність у регіоні.
  3. Аналіз можливостей комерціалізації та інвестування сфери освіти, марке тинг замовлень на фахівців, яких готують навчальні заклади регіону.

Інноваційність регіонального розвитку повинна спиратися на ефективні, доб ре зарекомендовані в умовах ринкової економіки організаційні моделі та механіз ми швидкого впровадження наукових розробок, особливо з точки зору існуючої проблеми капіталізації інтелектуальної власності (оцінювання та введення її в обіг), а також законодавчого закріплення цих процесів.

Проведені нами дослідження щодо загальноукраїнських та регіональних особливостей економічного розвитку показали наявність високого науково технологічного потенціалу. Також, за даними вчених [1, с. 12], Україна займає четверте місце за кількістю програмістів, які мають міжнародний сертифікат, що є одним з безперечних доказів її високого інформаційно-технологічного потенці алу. У цих умовах особливо важливим бачиться вирішення питання ідентифіка ції інтелектуального продукту, його оцінки, капіталізації та введення безпосеред ньо до виробничих циклів. У такому аспекті слід більш активно використовува ти механізми сприяння впровадженню наукових розробок та новітніх технологій у виробництво.

Спираючись на досвід західних країн та деякі попередні результати впрова дження в Україні, ми пропонуємо більш широко застосовувати нові організаційно виробничі форми, що базуються на сітьових принципах та інноваційній спрямо ваності. Мова йде про кластерні організаційні механізми поєднання знань, під приємництва, фінансів та влади.

Кластер – це територіальне об’єднання взаємопов’язаних підприємств та установ у межах відповідного регіону, що спрямовують свою діяльність на вироб ництво продукції світового рівня. Кластер може включати велику чи малу кіль кість підприємств, а також великі та малі фірми в різному співвідношенні. Вчені наводять приклади деяких закордонних кластерів, що успішно працюють у бага тьох регіонах Італії, Шотландії та інших країнах і включають до свого складу, го ловним чином, малі та середні підприємства, причому великі компанії, іноді на віть іноземного походження, формують ядро кластера [3, с. 126].

Кластери відрізняються різними рівнями взаємодій між компаніями, організа ціями та інститутами, починаючи від вільних відносин в асоціації до форм струк турованого співробітництва та конкуренції. Причому вони не є простою місцевою концентрацією промисловості, а виступають тією ареною, на якій здійснюється реальна взаємодія між місцевими фірмами, а також між фірмами та іншими інсти тутами. У кластері виникає взаємна підтримка та координація, які відображають поняття соціального капіталу та довіри. В організаційно-правовому аспекті клас тери мають ряд особливих рис, які відрізняють їх від іншої ефективної форми співробітництва промислового та фінансового капіталу – фінансово-виробничих груп.

На нашу думку, в аспекті вищевикладеного кластерна форма інноваційності виробництва має чи не основну перевагу з точки зору інституціональної теорії ін вестицій: вона, безумовно, сприяє мінімізації трансакційних витрат, тих витрат, що пов’язані з отриманням інформації та встановленням договірних відносин.

Дійсно, в кластерах вартість операцій, які здійснюються традиційними поста чальниками та іншими партнерськими структурами, значно нижча і, перш за все, завдяки високому рівню довіри. Навіть якщо компанії не працювали раніше ра зом, але мали інформацію одна про одну та підтримували неформальні зв’язки в рамках регіону – вже все це є базою для формування взаємної довіри. Зауважимо також, що в умовах постійно зростаючої складності та швидких змін в економі ці важливість співробітництва, яке стимулюється кластерами, важко переоцінити.

Кластери, що виступають як сітьові структури підприємств у відповідних га лузях промисловості, існують та можуть бути ідентифіковані в будь-якій державі світу, як у багатих, так і бідних регіонах, країнах – членах ЄС та в тих країнах, що розвиваються, державах з перехідною економікою. Зауважимо, що сьогодні успі хами в кластеризації можуть пишатися Індія, Бразилія, Чілі. У Європі – це Слове нія, Польща, Угорщина, Хорватія. Все більшу активність у цьому плані виявля ють Словакія, Румунія та Болгарія [2, с. 34].

Усе це можна пояснити тим, що кластери утворюють агломераційну еконо міку. Спільні кластеризовані фірми мають певні переваги від взаємного викорис тання спеціалізованих трудових пулів, ділових послуг та фінансів. Більше того, обмін ідеями та інформацією здійснюється набагато легше та простіше в клас терах, які стимулюють інновації. Фактичним ядром багатьох всесвітньо відомих кластерів є фірми, які стали світовими інноваційними лідерами у своїх сферах.

Кластери важливі також і в соціальному плані, оскільки вони стимулюють розвиток співробітництва та створення сітьових структур на певних територіях. У кластерах фірми часто кооперуються між собою, наприклад, для продажу та тран спортування виробленої продукції. Вони також кооперуються з широким колом інших місцевих «гравців» на ринку, таких як університети, торгові асоціації, тор гові палати, а також територіальні державні адміністрації. Об’єднавшись з метою підйому конкурентоспроможності регіону, вони здатні створювати здорове кон курентне середовище, яке приносить вигоду кожному учаснику кластера.

Слід зупинитися ще на одній позитивній характеристиці кластерів. Локаль ні сітьові структури та підтримуючі структури в кластерах спроможні допомогти малим та середнім підприємствам увійти до процесів глобалізації. В умовах ди намічності та відкритості економіки кластеризація допомагає малим та середнім фірмам «на рівних» конкурувати з великими компаніями.

Проте у кластерів також можуть виникати складні проблеми. Основним об межуючим аспектом виявляється місцева спеціалізація, що прив’язує територію і навіть регіон до конкретної промислової галузі і певною мірою визначає їхні пер спективи можливостями цієї галузі чи сфери діяльності. Саме тому кластери по винні постійно зберігати свою інноваційність та спроможність адаптуватися до нових умов на ринку.

Ми можемо зробити висновок, що успішні приклади розвитку сітьових клас терних моделей підтримки інновацій, які вже мають українську «прописку» (м. Хмельницький, Вінниця, Тернопільська область), дають теоретичне та прак тичне підґрунтя регіональним аспектам формування сучасних партнерських від носин між адміністрацією, діловими колами, місцевими науковими та навчальни ми центрами заради підйому економіки регіону, підвищення якості та добробуту населення [6, с. 23].

Крім названих вище, одним з потенційно найсильніших економічних важелів прискореного впровадження інновацій та економічного розвитку вчені називають бізнес-інкубатори [7, с. 30].

Упровадження бізнес-інкубаторів сприяє підтримці малого, переважно інно ваційного, підприємництва. Вчені, інженери, винахідники, що бажають організу вати власний бізнес, одержують в інкубаторі пільговий доступ до всього необхід ного для здійснення своїх ідей: від офісних приміщень на вигідних для підпри ємців умовах до електронного устаткування та засобів комунікацій. Крім того, проводиться активна технічна та маркетингова допомога підприємцям та малому бізнесу. З точки зору запропонованої інноваційно-мобілізаційної стратегії інвес тування для середньо розвинутих районів області, для якої основним завданням є стимулювання розвитку малого бізнесу, ми вважаємо схему створення бізнес інкубаторів дуже перспективною.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Розглянуті вище реко мендаційні механізми щодо регулювання інвестиційних процесів у регіоні явля ють собою широкий спектр заходів бюджетної, монетарної, кредитної, податко вої, адміністративної та інших політик, що мають специфічний характер для кож ного регіону та групи його адміністративно-територіальних утворень. Звичайно, такі заходи створюють і специфічні стимули для потенційних інвесторів, бо, у першу чергу, впливають на доступність та вид джерел фінансування, які найбіль шою мірою потребують підтримки з боку держави.

Так, звільнення від оподаткування частини прибутку, що спрямовується на науково-технічний розвиток, а також звільнення від оподаткування (зниження ставки оподаткування) прибутку комерційних банків від кредитування іннова ційних програм створюють мотиви та умови збільшення власних та позичених коштів підприємств у загальній сумі інвестицій і це стосується модернізаційно інноваційної стратегій районів-лідерів та інноваційно-мобілізаційної страте гії середньо розвинутих районів області. Такі заходи, як звільнення від імпорт ного мита на високотехнологічне устаткування, ноу-хау, права інтелектуальної власності, а також ряд заходів щодо диференціації місцевих податків збільшу ють можливість інвестицій за рахунок власних джерел фінансування для підпри ємств усіх груп районів. Такі заходи, як дозвіл на проведення прискореної амор тизації у повному обсязі, пільгове оподаткування будівництва соціальної інфра структури та податкові «канікули» підприємствам у зв’язку із створенням нових робочих місць, приводять до збільшення власних коштів фінансування інвестицій районів-аутсайдерів та середньо розвинутих районів області.

Також запропоновані заходи щодо управління та регулювання інвестицій ною сферою передбачають збільшення витрат місцевого та певною мірою, й дер жавного бюджетів на такі інвестиційні дії, як створення реєстрів першочерго вих об’єктів промислової та соціальної інфраструктури та їх фінансування, ак тивний маркетинг підприємств та перспективних видів економічної діяльності на проблемних територіях; державне замовлення на виробництво і постачання най важливіших інвестиційних матеріальних ресурсів; створення бізнес-інкубаторів; сприяння утворенню кластерів сталого проектування та будівництва; екологічної експертизи проектів тощо.

Упровадження іпотечних схем кредитування та стимулювання лізингових операцій (наприклад, зниження податку на прибуток лізінгодавця) також спри ятиме збільшенню кредитних ресурсів для всіх груп районів області.

Цілком зрозуміло, що впровадження специфічних стимулювальних заходів приведе до різних за змістом та розміром структурних зрушень у джерелах фінан сування тих чи інших адміністративно-територіальних утворень.

Бібліографічні посилання

  1. бажал Ю. М. Інноваційний розвиток економіки та напрями його прискорення: наук. доп. / Ю. М. Бажал, І. В. Одотюк, М. С. Данько та ін.; за ред. В. П. Александрової. – К., 2002. – 80 с.
  2. бубенко П. Чому гальмуються інноваційні процеси в Україні / П. Бубенко, В. Гу сєв // Економіка України. – 2009. – № 6. – С. 30–39.
  3. Ватаманюк з. Г. Розвиток інстутиційного інвестування в Україні / З. Г. Ватама нюк, Т. М. Кушнір // Фінанси України. – 2007. – № 3. – С. 124–132.
  4. Герасимова С. В. Роль фінансових посередників в організації інвестиційної ді яльності акціонерних товариств / С. В. Герасимова // Фінанси України. – 2007. – № 4. – С. 103–112.
  5. затонацька Т. Г. Економіко-правові аспекти бюджетного інвестування в іннова ційній сфері / Т. Г. Затонацька // Фінанси України. – 2007. – № 4. – С. 36–44.
  6. Сидорова а. Напрями інноваційного розвитку в промисловості України / А. Сидо рова, Г. Анісімова // Економіка України. – 2009. – № 3. – С. 19–26.
  7. цихан Т. Инновационная инфраструктура: опыт создания бизнес-инкубаторов / Т. Цихан // Теория и практика управления. – 2004. – № 7. – С. 24–32.

Надійшла до редколегії 25.03.11














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru